Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Вона запитує у нього щось, а Дамір від губ погляд відірвати не може. Соковиті, пухкі, рожеві. Так і хочеться впитися в них, на смак спробувати. Він чомусь майже впевненим був, що вони солодкі, як малиновий сироп будуть. І груди її, обтягнуті светром, тверда двієчка, напевно на дотик пружні й від одного погляду голову знести може.

Були б самі, він певно спробував би спокусити її прямо в автомобілі. Він із такими молодими дівчатами, як вона, справ волів не мати, але ж разочок можна, якщо так хочеться? А головне: дивився на неї й зрозуміти не міг, чому ж так зачепило? Немов баб вродливих у своєму житті не бачив і не трахався щонайменше рік.

Що ж у ній такого особливого, що з одного погляду зачепила і змушує на свої принципи начхати?

Дамір усе ще не вірив, що їй двадцять, адже на вигляд старша, але навряд чи збрехала. З такою треба обережніше. Дівчатка у її віці надто вразливі, а ще закохуються легко й ревниві. Варто дати привід — і мізки пилятиме гірше найпотужнішої бензопили.

Насилу відірвав погляд від її губ і перевів вище, до бездонних очей. Синіх, як небо.

— Ти точно хочеш знати, що я робив у готелі? — запитав, чудово розуміючи, що якщо хоче її отримати, то не варто зараз зводити розмову в цей бік, але не зміг. Подражнити захотілося. А голос у самого з охриплістю, збудження його виказує.

— Щось кримінальне?

Дамір усміхнувся. А ще раптом зрозумів, що вона дивиться на нього прямим поглядом. Не намагається відвести його, не витріщається на шрам, не відчуває або не показує огиду. Вп’ялася в нього поглядом, дихає через раз, немов думки читати вміє й чекає, коли ж накинеться на неї.

Напевно, з такою краще не вести відверті розмови, вона не з тих дівиць, які оцінять його любовний досвід. Тому повернувся на своє місце, далі від гріха, втомлено потер перенісся і сказав:

— Насправді мій офіс поруч із готелем, іноді багато роботи й не хочеться їхати додому. Тому й знімаю номер.

— Хіба в офісах немає кімнати для таких випадків? — ніби відчувши його брехню, поцікавилася Аврора.

— Є. Але я занадто сильно люблю комфорт.

А потім голову знову у її бік повернув.

— Наступного разу замовлю прибирання в номер. Тобі личить уніформа покоївки, тільки я б віддав перевагу тебе бачити в ній у спальні, а не в коридорі готелю.

На щоках Аврори зашарівся рум’янець. Вона пирхнула на таку нетактовну заяву й відвернулася до вікна, повністю ігноруючи чоловіка. Здається, усе ж таки перестарався.

Затор нарешті розсмоктався, й автомобіль рвонув з місця. Аврора жила в дупі світу, Дамір навіть не сумнівався, що в метро і справді швидше було б. А вже під час грози тим паче.

— Даси свій номер, Авроро? — порушив мовчання першим, коли зрозумів, що ще хвилин п’ять — і їхня спільна поїздка закінчиться.

— Навіщо? — стрепенулася вона, підозріло поглядаючи на нього.

— Може якось перетнемося. Пам’ятаєш же, що я на вечерю тебе обіцяв запросити?

— А ви пам’ятаєте, що занадто старий для мене?

— Так я по-дружньому. А хочеш в офіс до себе на роботу влаштую? — він знову не втримався й подався вперед. Зробив вдих, насолоджуючись ароматом дівчини.

— Дякую. Не треба, — насупилася вона й відвернулася до вікна.

Надто швидко вони дісталися її дому. Він не встиг вмовити її на побачення, не встиг нічого про неї дізнатися. Тому коли Аврора вискочила з автомобіля, щойно водій пригальмував у дворі, кинувши на прощання не дуже вже щире «дякую», як здалося Даміру, він вийшов за нею.

— Ви щось забули? — запитала вона, коли він наздогнав її вже біля дверей у під’їзд. Дощ зовсім дрібний мрячив, проте калюжі такі, що Даміру вода просто в туфлі затекла.

— Це не найбезпечніший район. Вирішив до квартири провести.

— Дякую за турботу, звісно, але я вже дівчинка доросла. До того ж ви ж не будете щодня мене проводжати? — поглянула на нього хитро, але водночас насторожено. Немов боялася, що він її посеред білого дня викрасти може.

— І все ж, — схилив він голову набік і відчинив ширше двері, пропускаючи Аврору вперед, і сам увійшов слідом у похмурий під’їзд.

Варто було залізним дверям з гуркотом зачинитися за спиною, як Дамір схопив Аврору за талію зі спини й потягнув униз сходами. Туди, де був вхід до підвалу.

— Якого біса ти коїш? Я кричатиму! — почала пручатися вона, але водночас шепотіла тихо, немов боялася, що хтось ще їх почує.

— Здійснюю безрозсудні вчинки. І, до речі, я дуже радий, що ми нарешті перейшли на «ти», — задоволено хмикнув він у напівтемряві.

— Відпусти мене! — вдарила кулачком у груди, коли він затиснув її між стіною і своїм потужним тілом.

— А якщо не хочу відпускати? — запитав і ніжно провів губами по її скроні. Відчув, як Аврору пройняло тремтінням від його пестощів, і збудився ще більше. Тому що якщо дівчинка так на звичайні дотики реагує, то що буде, коли він роздягне її й приголубить кожен міліметр її тіла?

— Нас можуть побачити, відпусти, — чинила опір мляво, наче змирилася з тим, що Дамір сильніший і з ним їй не тягатися.