Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

— Тільки тому відпустити? Якщо так, то пропоную піднятися до тебе у квартиру, — його голос перетворився на проникливий шепіт. Він відчував себе хлопчиськом, який затискає в під’їзді дівчину, яка йому сподобалася, якнайдалі від очей батьків.

— Не вийде, я не сама живу, — страху від Аврори не надходило, вона закинула голову вгору, намагаючись роздивитися його обличчя в напівтемряві.

Дамір діяв обережно, боячись злякати її. Повільно кінчиком носа водив по її щоці, а холодними долонями під одяг їй пробирався.

— Тоді до мене.

— Теж не вийде, — похитала головою і рвано вдихнула повітря, коли він торкнувся її плоского живота.

Шкіра в неї була ніжною, наче шовк. У Даміра в паху все боліло від напруження, а голівка вперлася в ширинку. Хотів, щоб вона доторкнулася до нього, але ж тоді точно втече. Одна річ — невинні ласки й дотики, інша — якщо руку її під штани собі запустить.

— Чому?

— У тебе робота.

— Заради тебе готовий відкласти всі справи.

— Це не смішно, Даміре. Пограв — і досить, відпусти. Чи ти настільки дикий, що готовий взяти мене біля стіни поруч зі смердючим підвалом? — пирхнула вона і скривилася, кивнувши на перекошені двері ліворуч від них.

— Не настільки дикий, але зголоднілий — так.

— Після цього на побачення точно можеш не розраховувати.

— Не кажи, що я щойно просрав свій єдиний шанс, — театрально зітхнув він.

— Так і є.

— Мені треба реабілітуватися. Терміново, — вимовляє, а наступної миті робить те, про що всю дорогу до її дому мріяв. Впивається в її пухкі губи.

Вона щось стогне, намагається усунутись, але він бере її натиском. Й ось вона вже сама відкриває рот і дозволяє проштовхнути язик усередину. Їй подобається, він це відчуває. За плечі його хапається, відчайдушно так. І муркоче від задоволення, наче кошеня.

Цілується вона, як належить хорошим дівчаткам. Стримано й невинно. На відміну від Даміра. На нього, з його розв’язними поцілунками, давно вже місце в пеклі чекає. Занадто розпусно, занадто спокусливо. Він міг будь-яку дівчину зіпсувати, й оком не змигнувши. Один такий поцілунок — і вона вже стогне під ним у його ліжку.

Гучний гуркіт дверей і голоси, які долинали звідкись згори, змусили Аврору отямитися. Вона відвернула від нього голову, розриваючи поцілунок, і вперлася руками в його груди, відштовхуючи.

— Іди, — дихала так само важко і рвано, як і він сам.

— Ще побачимося, кошеня, — мазнув по її губах і відхилився. Останній погляд на дівчину, що завмерла біля стіни й злякано на нього дивилася, і він вийшов надвір. Тому що якщо ще трохи затримається, то вже не зможе відпустити. Авророю хотілося володіти, але вона варта кращого. Не обшарпаної стіни, а білих простирадл президентського люксу.

У штанах усе ще від збудження горіло. Мабуть, йому потрібно вечір із Розою провести. А краще декілька. Тому що через недотрах перетворився на дикуна, який на дівчат молоденьких у під’їздах накидається. Навіть смішно від такого. Підвіз кошеня, називається.