Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

— Ну, я впевнена що всьому є пояснення. Подзвони її родичам, друзям.

У відповідь тиша.

— Так ти дзвонив їм?

— Ні. Я не... я не знайомий з ними. Ми хотіли представити один одного нашим сім'ям після весілля. Планували розписатися і поїхати в невелику подорож.

— Якщо все так як ти кажеш, то це дуже дивно, — шепочу я, не помічаючи, як Андрій встиг переміститися на інший край ліжка. Очі повільно звикають до темряви і я можу чітко вловити силует чоловіка, що лежить так близько до мене.

— Ось ти, як жінка, скажи мені, що примусило би тебе вчинити так з коханою людиною?

— А ти впевнений що людина дійсно кохана?

— Я... звичайно, — здавленим голосом вимовляє він і знімає блокування зі свого телефону.

Краєм ока я встигаю помітити, що він набирає «Мила», але в трубці чується те ж саме, що і при кожній моїй спробі додзвонитися до Юри.

— Може той, кого ти засадив за грати вирішив помститися тобі і викрасти Аню? - у моїй голові вже крутиться безліч сюжетів з кримінальних хронік.

— Виключено. Ніхто не бачив її. Та й Аня не знає ким я працюю. Я сказав їй що юрист.

— Хах.

— Я не збрехав. Я і справді юрист за першою освітою, але вирішив обрати інший шлях.

— Ну, тоді тобі залишається просто чекати. Напевно, вона поїхала до родичів в глухе село на свята, де не ловить зв'язок.

— Сподіваюся, що так і є, — без особливого ентузіазму хмикає Андрій, а потім задає питання, яке виводить мене  з душевної рівноваги. — А що з твоїм Юрою? Явно ж не просто так в таке свято ти залишилася одна.