Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

— Я не збираюся спати з тобою в одному ліжку, - обурююся я і з силою грюкаю дверима в спальню, відрізаючи нас від сторонніх вух. – Навіть не сподівайся!

— Чудово, можеш лягти на підлозі. Я не проти, — знизує плечима Андрій і плюхається на ліжко. Я направляю ліхтар в його бік і закипаю від злості. Якого біса він веде себе в цій квартирі немов господар? Навіть якщо вона і належала колись його дівчині.

— Вимітайся звідси. Давай. — Не розумію чому я досі терплю у себе в будинку цього нестерпного чоловіка. Ну, подумаєш, на вулиці снігопад і не ходить транспорт, пішки за годину зміг би добиратися до найближчого готелю.

— Вибач, люба, але я втомився і мене зараз ніщо не зрушить з місця.

Мені хочеться загарчати. Голосно. А потім накинутися на цього надокучливого неандертальця і роздряпати йому очі.

— У тебе зброя з собою! — називаю ще один аргумент, через який йому варто схопити свою шапочку Санти, червоні труселя і добровільно покинути квартиру.

— Це частина моєї роботи. Я завжди ходжу з пістолетом. І не намагайся мене випхати, я вже сказав що залишуся тут до з'ясування всіх обставин, або поки не припиниться заметіль. Я не збираюся відморожувати собі яйця на морозі!

— Господи, ми знайомі лише кілька годин, але я готова придушити тебе своїми ж руками.

— Це взаємно, повір. І у мене набагато більше причин для цього.

Ми мовчимо. Я підходжу до вікна, схрещую руки на грудях і милуюся білим покривалом, укрившім все навколо. Незважаючи на пізній вечір на вулиці досить світло, щоб розгледіти засипані снігом машини і сусідні будинки. Все це так схоже на чарівну казку, ось тільки замість прекрасного принца в моєму ліжку злісний орк.

В голову знову закрадаються думки про Юру. Сумніви все ніяк не покидають мене. Хоча, ні, це швидше дурна надія, яка не хоче вірити в те, що він так довго і безкінечно брехав мені. Я поглядаю на телефон і вирішую ще раз набрати свого хлопця... Або вже не свого? Але абонент вже в який раз за цей день поза зоною доступу. Я закриваю очі, не дозволяючи цьому зіпсувати собі передноворічний настрій.  І в мене колись все буде добре! Ось завтра під бій курантів загадаю стати найщасливішою і нехай всі навколо здохнуть від заздрощів!

Я здригаюся від несподіванки, коли тишу в кімнаті розрізає мелодія дзвінка.

— Так? – Голос Андрія звучить схвильовано і я повертаюся в його бік, уважно спостерігаючи за його напруженим виразом обличчя. – Що? Ти впевнений? Це точно? Ні-ні, все нормально. Спасибі.

Розмова Андрія коротка і абсолютно неінформативна і по тому, як швидко псується його настрій, я розумію що новини явно не з приємних.

— Можеш перестати світити мені в обличчя цим довбаним ліхтарем? — грубо кидає він у мій бік і мені чомусь стає прикро від такого звернення.

— Та будь ласка! – Відключаю телефон і сідаю на краєчок ліжка. Подалі від чоловіка.

— Договір купівлі-продажу справжній, — після нетривалої паузи все-таки промовляє він.

— Хах, звичайно ж він справжній!

— Ага, - якось аж надто приречено каже він і відкидається спиною на ліжко. Я чую його важке дихання і мене охоплює дивне напруження. Приємний аромат його парфумів огортає мене і я стримуюся з останніх сил, щоб не уткнутися носом в шию чоловіка, вдихаючи його знову і знову.

— Так що сталося? Проблеми в раю? Від тебе втекла наречена? — мені й справді дуже цікаво, що сталося у нашого Санти. Поки що відомо не так вже й багато, хіба що тільки те, що сюрприз не вдався.

— А від тебе комп'ютерщик Юра? Дай вгадаю: ти дістала його своїм постійним базіканням?

— Та пішов ти, - кидаю в нього подушку і зручніше вмощуюсь на ліжку подалі від чоловіка. Закриваю очі, в надії що коли прокинуся вранці, то обов'язково виявлю під своєю ковдрою ліжку Юру, а не чортового збоченця.

Андрій мовчить і коли я навіть не сподіваюся на одкровення, раптом вимовляє:

— Ми познайомилися з Анею півроку тому на сайті знайомств. Знаєш це дивне відчуття, коли ви з іншою людиною жодного разу не бачилися в реальному житті, але відчуття, немов знаєте один одного цілу вічність?

— Можливо, — здається, те ж саме я відчувала і з Юрою, але в кінці кінців виявилося, що нічогісінько не знаю про нього. Крім улюблених поз у сексі і двох ложок цукру в каві. – І що, ти приїхав до неї, а вона зникла?

— Майже. Ми вирішили одружитися в лютому. Я домігся на роботі переводу і ми почали придивлятися квартиру. Ця виявилася ідеальним варіантом. Аня була в захваті. Купили навіть не думаючи і ось тепер тут ти...

— Почекай, ви вирішили одружитися жодного разу не бачачи один одного?

— Звичайно, ні, - фиркає Андрій. – Я приїжджав до столиці, вона – до мене. Все було чудово, тому я до сих пір не можу зрозуміти що сталося і чому вона...

— Продала квартиру? — закінчую фразу за нього і розумію, що в цій історії не вистачає чогось ще. Але у мене занадто багато своїх власних проблем, щоб поглиблюватися ще й у це. До речі, однією з таких проблем було те, що я тепер не знаю як оголосити батькам про те, що Андрій ніякий не мій хлопець.

— Так. Зникла, продала квартиру і нічого мені не сказала.