Читати книгу - "Єдина, або Сім наречених принца Ендрю, Ольга Обська"

— Ти вже вибрала собі ліжко? — запитала Глафіра. — Яке тобі більше подобається? Можу поступитися. Мені все одно.

Ліжка абсолютно нічим не відрізнялися. Знаходилися в просторій затишній ніші і були розділені ширмою. І Глаші дійсно було байдуже, яке з них зробити своїм нічним притулком.

— Дякую. Те, що праворуч від вікна, — відгукнулася Зурім.

— Дуже добре. До речі, хотіла тебе запитати, ти зрозуміла влаштування тутешніх ванних кімнат? Той резервуар з ліаною — він призначений для прийняття ванн?

— Так.

— А чому вода в ньому блакитна? Додано якийсь миючий засіб?

— Так.

— А як воду зливати і набирати нову? Щось я там жодних кранів не помітила.

— Кожен раз, коли хтось виходить з ванної кімнати, вода в купальні змінюється автоматично. Там є непомітні отвори в стінах і дні для зливу і набору води.

Оце так! Глашу здивувала не стільки місцева хитромудра водопровідна система, скільки те, що Зурім, виявляється, вміє говорити довгими реченнями.

— А звідки ти знаєш? У вашому світі санвузли влаштовані так само?

— Ні.

Ну от, знову односкладна відповідь без будь-яких пояснень.

— Гаразд. Хто піде першою? — запитала Глаша.

Вона, звичайно, пам'ятала про членистоногого мешканця ванної кімнати і вирішила перевірити реакцію Зурім. Існувала ймовірність, що сусідка по кімнаті теж прекрасно знає про павука, бо сама ж його туди і підкинула, щоб налякати Глафіру.

— Іди ти перша, — промовила Зурім.

— Поступаюся тобі, — посміхнулася Глаша. — Не люблю членистоногих.

Зурім подивилася здивовано. Це вона така талановита актриса чи дійсно павук — не її рук справа? Глафіра вирішила не мучити далі східну красуню і розповіла про «чудове» звірятко, яке зустріла перед вечерею. Зурім зблідла і, не дослухавши, кинулася у ванну кімнату. Через пару хвилин вийшла звідти, тримаючи в руках волохате членистоноге.

— Його ти бачила?

Павук безпорадно перебирав лапками. І як їй не бридко чіпати його? Глаша придивилася: десять кінцівок, червоно-чорний малюнок на тілі.

— Та начебто його.

Зурім підійшла до вікна, розкрила і випустила членистоноге створіння на вулицю. Потім сіла на диван. Її плечі беззвучно затряслися. Та що це з нею? Сумує за домівкою? Чому стрімголов кинулася рятувати павука? В її світі це священна тварина? Глаша підійшла і сіла поруч. Обережно взяла за руку:

— Сумуєш за домівкою? Боїшся, що не вдасться повернутися?

— Ні, — прошепотіла Зурім. — Навпаки. Страшенно боюся, що доведеться повернутися.

— Так сильно хочеш заміж за принца? Але нам же його ще навіть не показали. Може, він не набагато красивіший за гамадрила і хропе ночами?

— Мені байдуже. Стерпиться-злюбиться. Мені не можна повертатися.