Читати книгу - "Третій фронт"

— Що це за маячня?

— Нам же треба було якось пояснювати. Не розповідати ж про чотириметрове одоробло, яке кидалося машинами! До речі, що це було?

— Для чого я вам потрібен?

Пастор замовк. Витримав довгу паузу, уважно подивився на мене.

— Я — віруюча людина.

— Добрий початок, — усміхнувся я.

— Тут немає нічого смішного! — образився Пастор. Я промовчав. Він невдоволено дивився на мене й чекав. Я теж чекав. — Мені огидна вся ця маячня з чудовиськами!

— Це і все, що ви хотіли мені сказати?

— Ні! — Він аж гримнув на мене. — Не все! Я чесно скажу, що до останнього був проти вашого залучення. Віруюча людина не може визнавати чудовиськ! Я вірую в Христа, а не в цей непотріб!

— І хто ж вас переконав?

— Наші західні союзники. Вони попередили, що Росія розгортає сили духовної оборони, щоб спробувати нас перемогти. Я поважаю наших союзників, тому мусив дослухатися до їх застережень. Саме вони запропонували нам вашу кандидатуру як найкращу для протидії російським планам. Ми знайшли листи, де ви описували приблизно те саме, про що говорили союзники. Це змусило нас розшукати вас і привезти до Києва.

— Я приїхав до Києва сам. Що ви хотіли мені запропонувати?

— Ми мобілізуємо вас для організації протидії російським силам духовної оборони.

Я зареготав. Одразу заболів бік.

— Я знову не сказав нічого смішного! — гримнув Пастор.

— Ви можете мобілізувати простого громадянина Бар-Кончалабу. Але якщо ви хочете, щоб вам допоміг учений Владюша Бар-Кончалаба, про це треба попросити.

— Ви нахабнієте! — крикнув Пастор.

— Я — єдиний у цій країні фахівець із чудовиськ. — Я говорив тихо і посміхався. — Вам більше немає до кого звернутися!

— Є ще професор Чеснаков!

Тут я вже зовсім розреготався.

— Ви, бачу, якийсь занадто веселий.

— Ну, бо ви ж жартувати вирішили.

— Професор Чеснаков — доктор наук, на відміну від вас, людини, яку виключили з третього курсу інституту!

— О, радий, що знаєте мою біографію. Але, по-перше, Чеснаков — доктор педагогічних наук, а це, вибачте, дно. По-друге, він знається на чудовиськах не більше, ніж дика свиня на апельсинах.

— Ви просто йому заздрите!

Я хотів розреготатися знову, але просто подивився на Пастора.

— Не хочу сперечатися. Якщо вважаєте за потрібне, звертайтеся до Чеснакова, та й годі.

Пастор мовчав. Я теж.

— А ви самовпевнений, — нарешті сказав він.

— Я знаю свою справу. Знаю найкраще за всіх у країні. І я знаю, що в нас залишилося небагато часу. Або берімося до справи, або я піду.

— Що ви знаєте про події?

— Нічого. Я ж не читав доповідей союзників. Думаю, це були американці. Що вони знають?

— Вони твердять, що Хуйло спробує здолати нас нетрадиційними засобами. Зокрема він наказав розпочати активацію сил духовної оборони, які можуть завдати Україні болючих ударів. — Пастор так скривився, наче лимон жував.

— Бачу, ви в це не дуже вірите.

— Не вірив, аж поки не побачив фотографії пошкодженого автобуса, знищеного гвинтокрила, а потім і бійні в центрі Києва. Тепер я мушу на це зважати. Я дуже не хотів, але мушу.

— Гаразд, це вже крок уперед. Отже, що ще кажуть американці?

— Що ми маємо підготуватися до протидії силам духовної оборони.

— Ви не просили допомоги в американців? У них же ціла купа заточених під це супергероїв.

— Вони відмовили нам. Навіть у Конгресі немає більшості голосів за надання нам супергероїв. Не кажучи вже про адміністрацію Обами, яка категорично проти. Ми мусимо відбиватися самі. Це остаточне рішення.

— Херово.

— Чому? Що за панічні настрої? Ми не гірші за Росію!

— Ми не гірші, але в нас гола дупа. Ми на нулі. У нас немає розробок, немає фахівців, окрім мене, немає досвіду, немає більш-менш готових до виконання проектів.

— А в Росії?

— А в Росії все це є. Кремлядь почала займатися цим іще на початку тридцятих. Дещо використовували під час Другої світової війни, коли вдалося знешкодити воїнів Вальгалли. Розробки тривали, потім була перерва після розпаду СРСР, а останніми роками кремлядь почала вкладати у ці проекти великі кошти.

— Кремлядь — це Хуйло?

— Кремлядь — це пухлина, осердя якої в Кремлі. Менш важливо, хто саме там сидить, Хуйло, Пердло чи ще хтось. Бо тут роль особистості в історії невелика, і хто б не сидів у Кремлі, він буде виконувати те, що вимагає кремлядь, — пояснив я. Здається, Пастор не дуже добре зрозумів, про що я. Мовчав і думав.

— Звідки ви знаєте, що Росія продовжує ті проекти? — спитав він нарешті.

— Мені пропонували роботу. Цілу лабораторію в одному з секретних інститутів Зеленограда, що працюють на СДО — сили духовної оборони.

— А як вам могли пропонувати? — здивувався Пастор. — Ви ж громадянин іншої країни.

— Їм начхати на паспорти. Їм потрібен був фахівець, найкращий фахівець у цій царині, і вони намагалися залучити мене. Обіцяли великі гроші. Йшлося про десятки тисяч доларів на рік.

— І що ви?

— Відмовився.

— Чому?

— Бо з кремляддю не можна мати справу. Ну, звісно, якщо хочеш жити. До того ж я не люблю жорстких ієрархічних структур, а там були саме вони.

— Ви — вільний стрілець?

— Вільний учений.

Пастор усміхнувся.

— У нас є шанс? — спитав несподівано. Серйозно дивився мені в очі.

— Не знаю. Але боротися треба незалежно від того, є шанс чи немає. Так я звик і ще жодного разу не пожалкував про цю звичку.

— Радий це чути. Тоді будемо боротися. Вас призначать моїм секретним радником, у вас буде штат своїх співробітників, із якими ви будете розробляти план протидії росіянам.

— У нас немає часу на плани, — закрутив я головою. — Нам потрібно діяти вже зараз. В ідеалі ми мусили почати ще кілька років тому, щоб підготуватися. Але маємо те, що маємо.

— Але…

— Послухайте мене. Я більш-менш усе обміркував. Зараз я розповім свої умови. Вони остаточні, жодного торгу не буде. Ви або погоджуєтеся з ними, або ні. Якщо погоджуєтеся, я формую команду і починаю працювати над створенням третього фронту.

— Кого?

— Третього фронту — лінії містично-ментального захисту.

— Чому третього?

— Перший фронт — безпосередньо на Донбасі. Другий фронт — дипломатичний та економічний тиск Заходу. Ну а те, чим я хотів би займатися, — це третій фронт, фронт захисту душі країни.

— І як його організувати?

— За допомогою мобілізації наявних ресурсів.

— Але ж ви кажете, що ми на нулі.

— До мобілізації — так, а після мобілізації в нас будуть деякі сили.

— Як провести мобілізацію?