Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Розділ 5. Брей Легран.

На твоєму місці я б боявся, здригався від страху і прислухався б до кожного шереху, кожного звуку поруч з собою. 

 

Ти сама була винна в усьому, що сталося, ти ж це розумієш? Ти повинна була усвідомлювати те, що у всьому винна була тільки ти сама! Ніхто крім тебе! Тільки ти! 

 

Ми б могли бути найщасливішими у світі, довіряючи й люблячи, переживаючи кожну емоцію разом. Я мав потребу у тобі, як і ти в мені. У всякому разі, коли мені здавалося, що все так і було... 

 

Зробивши ковток віскі, я вдарив по столу кулаком. У своїй руці я тримав твоє фото і розглядав його цілий вечір. Черговий довгий, самотній вечір. Те, де ти ще була справжньою, де ти ще була хоча б собою... Або я знову помилявся? 

 

Ти була для мене єдиною, коли я перший раз тебе побачив у зеніті сонця. Твій силует. Твоє смоляне волосся й обриси привабливої, захопливої посмішки. 

Ти бігла по лузі, ховаючи обличчя від призахідного сонця. Мружачись. Так мило скривившись. Ти крутилася і стискала в руках польові квіти. Вся в білому. Прекрасна. Чарівна. 

 

Напевно, саме в цю мить я вирішив, що хотів побачити тебе в цьому платті, коли б ми вінчалися, навіть з тими самими польовими квітами, ти виглядала б приголомшливо. Але тобі ж треба було все зіпсувати? Перетворити нашу казку в бісову реальність? Або це я перетворювався в смердючого романтика поруч з тобою? 

 

Я дивився на тебе як божевільний і бачив в тобі свій світ. Ти - все, що мені було потрібно до кінця моїх днів. Ти й тільки ти. 

 

Я люблю тебе. Або я любив тебе? Я ненавиджу тебе. Що-що, а ненавидів абсолютно точно. 

 

Якби у мене була можливість, я б вбив тебе власними руками. Стиснув би твою маленьку, тонку шию своїми пальцями й висмоктував би з тебе життя... Ти це заслужила, маленьке стерво. Тварюка, яка спаскудила все. 

 

Ти сумуєш за мною? Сумуєш хоча б на соту частину від того, як сумую по тобі я? 

 

Я тебе люблю. Я тебе ненавиджу. 

 

Я хотів бути з тобою. Я готовий був пов'язати з тобою все своє життя. А ти, сука, мене зрадила. Розтоптала, знищила, ти повільно мене вбивала, насолоджуючись результатом, тобі подобалося робити мені боляче, змушувати бігати в клітці, як пораненого звіра... 

 

Але я зміг вибратися з цієї клітки, ти мене недооцінила, сука. І я продовжив життя далі. Але це не означає, що я про тебе забув. Я все ще нудьгував і не знав, коли це закінчиться. Час минав, але, мабуть, йшов повз мене, тому що він не лікував.

 

Кожен раз, коли я дивився на наші фотографії, я хотів вирвати своє серце. Але найбільше я хотів вирвати серце з твоїх грудей. Щоб це був я, а не хтось інший. 

 

Я нудьгував до такої міри... Я не знав коли це закінчиться. Я хотів, щоб ти торкалася мене своїми губами, але кожен раз, коли я відтворював твій образ у своїй голові, коли я бачив тебе перед очима, розумів, що це було неможливо.

 

 Я хотів ту людину, яка більше ніколи не буде зі мною.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно