read-books.club » Детективи » Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст 📚 - Українською

Читати книгу - "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"

271
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Потайна кімната" автора Йорн Лієр Хорст. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 72
Перейти на сторінку:
переклав мертве тіло на каталку.

Мортенсен приготував інструменти, анатом підкотив каталку до робочої лампи й відгорнув простирадло.

Вістінґ стояв біля дверей, читаючи звіт з розтину, доки Мортенсен знімав відбитки з задубілих пальців Бернгарда Клаусена.

Історія хвороби свідчила, що перший інфаркт з ним стався два роки тому через утворення тромбу в одній з коронарних артерій. Артерію розблокували, а хворому виписали ліки, що розріджували кров. Через рік стався ще один інфаркт. Цього разу Клаусенові встановили стент, щоб відновити прохідність артерії. Останній інфаркт був дуже обширний, завдав непоправної шкоди серцевому м’язу й спричинив зупинку серця.

Мортенсен швидко впорався зі своїм завданням. Патологоанатом завіз ноші з тілом у шафу й провів їх до виходу.

Після «Уллевола» вони поїхали просто до партійного офісу на Юнґсторгет, знайшли потрібний під’їзд у великому будинку, піднялися ліфтом на п’ятий поверх. Стіни приймальні були завішані передвиборчими плакатами і портретами кандидатів на посаду прем’єр-міністра. На стійці в товстій чорній рамці стояло фото Клаусена й горіла свічка. Вістінґ повідомив про домовленість із Вальтером Крумом, і жінка з приймальні провела їх до великого кутового кабінету.

При їх появі Крум підвівся з-за столу. Він виявився нижчим на зріст, ніж Вістінґ уявляв собі з телепередач.

— Георґ Гімле прийде за півгодини, — сказав він і жестом запросив до столу нарад, де вже стояла кава й печиво.

— Вдячні, що так оперативно знайшли час для зустрічі, — подякував Вістінґ, сідаючи в шкіряне крісло.

Партійний секретар сів навпроти нього, налив у філіжанки кави.

— Щось уже довідалися? — запитав він.

— Порахували гроші, — відповів Вістінґ і пояснив, як вони розділили всю суму за валютами.

— Можна якимось чином простежити їх походження?

— Ми ведемо пошук за серійними номерами багатьма каналами, щоб перевірити, чи вони десь не засвітилися, — пояснив Мортенсен.

— Засвітилися? — перепитав Крум.

— Чи не належать вони, скажімо, до партії банкнот, які могли бути вкрадені після пограбування банку.

Партійний секретар спроквола кивнув, ніби потребував часу, щоб усвідомити всі перипетії, пов’язані зі знайденими грошима.

— Нам потрібні ваші відбитки пальців, — сказав Мортенсен. — Щоб виокремити їх на коробках.

Він відчинив свою валізку, виклав подушечку, вийняв реєстраційну картку.

— Звісно, — кивнув Крум.

Він підвівся, зняв піджак, закотив рукави сорочки. Мортенсен брав палець за пальцем, зволожував чорною друкарською фарбою і прокочував пучки на спеціальній схемі.

Вістінґ вислухав розповідь Крума про те, як він опинився на дачі й знайшов гроші, як розрізав пакувальну стрічку на трьох коробках, а вже потім покинув дім.

— Ваша теорія? — запитав Вістінґ.

Вальтер Крум похитав головою.

— Незбагненно для мене. Не маю жодного пояснення.

— Як давно ви знаєте Бернгарда Клаусена?

— Дуже давно. Добрих тридцять років.

Крум витер вологою серветкою пальці.

— І за всі тридцять років ви нічого не можете пов’язати з цими грошима, ні політично, ані приватно?

Партійний секретар заперечно похитав головою і вже хотів було сьорбнути кави, як його стримав Мортенсен.

— Заждіть з кавою! Мені потрібна чиста слина.

Він прибрав інструментарій для зняття відбитків і вийняв набір для тесту ДНК.

Вальтер Крум знову сів у крісло, роззявив рота, і Мортенсен обтер ватним валиком його рот.

— А хто міг би щось знати? — запитав Вістінґ, коли Мортенсен закінчив свою процедуру.

— Ґеорґ Гімле знає більше за мене про його урядовий період, але навряд чи про гроші. Я вже казав, він скоро підійде.

— Ви часто там бували? На дачі, маю на увазі?

— Принаймні раз на літо. Надто після того, як він осамотів.

— Ночували?

— Як правило, так, але не завжди.

— Пригадуєте, коли він почав замикати ту кімнату?

— То була спальня сина, — пояснив Крум. — Вона розташована у самому кінці коридора, далеко від вітальні. Ми часто засиджувалися допізна, голосно галакали. Не знаю, коли він почав замикати кімнату, але після загибелі Леннарта, звісно ж, ніхто там більше не ночував.

— Розкажіть про сина, — попросив Вістінґ.

— Та я небагато можу про нього розповісти, — почав Крум. — Був розпещеним шибеником, але загалом позитивним хлопчиськом. Важче стало, коли Бернгард залишився з ним сам.

— Шибеник — це ж як?

— Було б правильніше сказати, що він легко піддавався стороннім впливам і бунтував проти батька.

— Поясніть!

Вальтер Крум сьорбнув кави, ніби розтягував час, підбираючи правильні слова.

— Леннартові виповнилося двадцять чотири роки, коли померла Ліса. Ви ж знаєте ту історію? Вона мала рідкісну форму раку…

Вістінґ кивнув.

— Леннартові важко було збагнути, що її позбавили ліків, які могли б подовжити їй життя. Він звинувачував у тому батька. Усі його подальші вчинки, — так мені здавалося, — були спрямовані на те, аби завдати йому болю.

— Наприклад?

— Він покинув навчання, зв’язався з поганою компанією.

— Що за компанія?

— Байкери, які гасають ночами на мотоциклах і яким байдуже до перевищення швидкості, — пояснив Крум, натякаючи на ніч, коли загинув Леннарт Клаусен.

— Кримінальні типи? — запитав Вістінґ.

— Наркотики там водилися, але подробиць не знаю. Не думаю, щоб хоч колись доходило до втручання поліції.

Вальтер Крум підняв до губ філіжанку, але знову відставив на стіл, так і не відсьорбнувши кави. Видно було, що йому спало щось на думку.

— Він має спадкоємця, ви про це знали? — запитав він. Вістінґ звів угору брову — це було для нього новиною.

— Ще одна дитина?

— Онука… Леннарт Клаусен на момент загибелі мав наречену. Слово «подруга», мабуть, ліпше пасує. Виявилося, що вона була вагітною. Через сім місяців народилася дівчинка.

Вістінґ наготувався записувати. Це буде завдання для Ліне.

— Я знайду для вас ім’я і контактну інформацію, — запопадливо запропонував свою допомогу Крум і кинув погляд на письмовий стіл. — Дівчинка вже підліток.

— Вони контактували з Бернгардом Клаусеном?

Вальтер Крум похитав головою.

— Зовсім ні. Так забажала мати. Думаю, що Леннарт багато всякого негативу нарозповідав їй про свого батька, і вона не захотіла довірити йому роль дідуся для своєї дитини.

— Якого негативу?

— Мовляв, Бернгард дозволив померти дружині. Леннарт вважав, що саме так і було.

Крум перевів розмову на інші моменти, розповідав анекдоти з політичного життя, аж доки почувся стук у двері. До кабінету рвучко ввійшов Ґеорґ Гімле, бундючний, як і годиться прем’єр-міністрові, хай і колишньому.

Вістінґ підвівся. Вони привіталися потиском рук, і всі четверо сіли за стіл. Слово відразу взяв Ґеорґ Гімле.

— У цій справі мені йдеться про три моменти: чесність, порядність, повна секретність, — заявив він і, не чекаючи коментарів присутніх, повів далі: — Бернгард Клаусен — велика втрата для нас, це годі заперечити. Ми перебуваємо в опозиції, тож Клаусен відігравав важливу роль у виборчій боротьбі. Він був політиком, близьким до землі й

1 ... 8 9 10 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"