read-books.club » Класика » Із літ моєї молодості, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Із літ моєї молодості" автора Франко І. Я.. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 18
Перейти на сторінку:
class="p1 p3" style="">* * *

 

Переріс же хміль через річеньку,

З дуба одного та на другий дуб

І колишеться поміж обома,

Над водицею зеленіючи,

Туги-горенька та й не знаючи,

Оба дерева обіймаючи.

 

СВЯТОСЛАВ

 

 

Прощається з матір’ю князь Святослав:

«Ой піду я, мамо, у Переяслав.

Щасливий, веселий Болгарії край,

І пишно там котиться синій Дунай».

 

А в Ольги пустилися сльози з очий:

«Не кидай рідні, сину мій дорогий!

Не бідний, а рідний і руський наш край,

Дніпра не замінить вам срібний Дунай.

В чужині там скарби, та й зрада ж бо є!

Чужого забагнеш, а стратиш своє».

 

Та дарма ридає і дарма благає;

Князь буйний дружину в похід закликає;

І неньку стареньку у сльозах лишив,

За славою й сріблом в Болгари спішив.

 

Ой правду сказала та мать Святослава.

Де скарби, там зрада, а гіркість, де слава.

Воює в Болгарії князь Святослав,

Багато там горя і лиха зазнав.

Втім з дому доносять: «О княже, вертай!

Орда печенігів воює твій край».

 

Ой скорим походом на Русь повертав

З багатим здобутком буйний Святослав.

А хвилі Дніпра по порогах шумлять,

В густих очеретах вороги сидять.

 

А Свінельд, стар рицар, сказав до князя:

«Ой княже, не видержить сила твоя.

Як нас у степу нападуть вороги,

Не зможемо їх удержати ваги.

У Корсунь хіба на зимівлю вертай,

Весною ж у рідний повернемо край».

 

«Мій край нападають поганські сини,

А ми маєм ждать супокійно весни?

Ні грек не злякав нас, ні військо болгар,

А тут степовий би злякав нас дикар?»

 

Пливуть Дніпра води то тихо, то з шумом,

А військо князеве огорнене сумом.

А скоро ніч темна на степ налягла,

Орда печенігів страшна надтягла.

 

Кровава була там і люта борба,

І падали трупи, в покіс мов трава;

І кровця лилася рікою-рікою,

Заледво де сотий уйшов з того бою.

 

Уранці кровавеє сонце сходило,

І русі великеє горе звістило;

Ось війська останки знесилені йдуть,

Князя безголовий труп коні несуть.

 

А хан печенігів в степу пирував,

На пир старшину свою всю завізвав.

Побіди він празник з ними обходив,

Із срібної чаші на пирі тім пив.

 

Ся чаша - то череп князя Святослава!

Оправлений в срібло,- ось вся його слава!

На чаші тій напис лиш знати дає:

«Чужого забагнеш, утратиш своє».

 

Русалка

 

(Із Пушкіна)

 

 

Над озером в глухій діброві

Спасався десь-колись монах,

Все в праці тихій і суровій,

В задумі, пості й молитвах.

Вже смерті ждучи леда-хвилі,

Старий і гріб собі копав

І, щоб з життя ослобонили,

Святих угодників благав.

 

Раз в літню пору край порога

Своєї хаточки старий

Анахорет моливсь до бога.

Смеркало. Пінивсь чорторий

На озері і дихав млою.

Бір почорнів. У небесах

Плив місяць смугов світляною.

Вдивився в хвилі наш монах.

 

Глядить, і страх його проймає,

І сам не зна, що пізнає.

І бачить: хвиля бризка, грає

І тиха знов, гладка стає.

І враз легенька, мов тінь ночі,

Біленька, мов маєвий сніг,

З хвиль діва виплила, плюскоче

І мовчки сіла на моріг.

 

На монаха глядить тужливо

І пишні коси чеше влад…

Старий із острахом на диво

Глядить на ту чудову стать.

Вона головкою хитнула,

Рукою старцеві кивнула

І враз падучою звіздою

У сонних хвиль глибінь пірнула.

 

Всю ніч не спав старий понурий

І не молився цілий день;

В думок зворушених він бурі

Вбачав ту дівчину лишень.

Знов мла на бори ляговиться,

Крізь хмари місяць прогляда,

І знов на березі дівиця

Сидить, чарівна та бліда.

 

Глядить, манить його до себе,

Цілує, мовби знехотя,

То грає, плюскається в водах,

Регоче, плаче, мов дитя.

Монаха кличе й мов зітхає…

«Сюди! Сюди!» І звук бринить

І знов у хвилях поринає

Серед нічної тишини.

 

На третій день пустинник сивий

До праці й труду вже не йшов,

Сидів над озером до ночі,

Аж бір покрила мряка знов.

Розвіяв ранок тьму нічную -

По монасі пропав і слух,

Лиш сиву бороду у хвилях

В час бурі бачив раз пастух.

 

Пімста за вбитого

 

(Арабська дума, з Гете)

 

 

I

 

На стежці вбитий він

Під скелею лежить,

А кров його пливе,

Каміння червонить.

 

Вмираючи, мені

Тягар він наложив,

Не діжде враг, аби

Присягу я зломив.

 

«Сестринче любий мій!

Грізний, хоробрий ти!

Я гину зрадою…

Ти смерть мою пімсти!

 

Хай лютий буде зір

Твій, як змії отруя,

А стяг розвитий твій

Хай смерть врагам віщує!»

 

І впали в грудь мені

Слова ті, мов скала,

І, мов під тягарем,

Душа нить почала.

 

Ох, бо порадника

Судьба мені забрала

І найщирішая

Душа світ попрощала!

 

В холодний день він був,

Мов сонця теплота,

А в спеку - наче тінь,

А в спрагу - мов вода.

 

Мов олень, бистрий був,

Веселий, мов дівчина,

Героя смілість в нім,

А в тілі сила львина.

 

До цілі простий шлях

Вмів він усе знайти,

А зради він не знав,

1 ... 8 9 10 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із літ моєї молодості, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."