Читати книгу - "Два веронці, Вільям Шекспір"

Якщо це справді друг ваш.

Валентин

Так, синьйоро.

Володарко моя, дозвольте нам

Віднині з ним вам разом слугувати.

Сільвія

Негідна я таких високих слуг...

Протей

О ні, прекрасна панно, навпаки,

Слуга негоден ваших слів ласкавих.

Валентин

Покиньте говорить, що хтось негоден...

Прийміть, синьйоро, і його до послуг!

Протей

Вам вірність - то моя повинність, панно!

Сільвія

За вірність вас чекає щира дяка.

Слугу віта негідна господиня.

Протей

Якби це інший хто сказав, я вмер би!

Сільвія

Тому, що привітав вас?

Протей

Ні, тому,

Що ви негідною себе назвали.

Входить Туріо.

Туріо

Синьйорино, володар мій, ваш батько, хоче побалакати з вами.

Сільвія

Я йду.

Слуга виходить.

Синьйоре Туріо, прошу вас,

Ходім зі мною. Вас, новий слуго,

Вітаю ще раз я і залишаю,

Щоб побалакати могли ви з другом.

Як скінчите - приходьте, ми ждемо.

Протей

Обидва ми до послуг синьйорини.

Сільвія, Туріо та Спід виходять.

Валентин

Розповідай, як там ведеться вдома?

Протей

Здорові всі, привіт тобі від друзів.

Валентин

А як твої?

Протей

Здорові і вони.

Валентин

А як красуня? Як твоє кохання?

Протей

Мої сердечні справи? Не для тебе:

Не полюбляв раніш ти цих розмов.

Валентин

Протею, друже, все тепер змінилось!

Мене кохання тяжко покарало

За те, що зневажав його раніш.

Живу, немов якась душа покутна!..

З думок не йде мені моя кохана,

І я не їм, нудьгую, день у день

Нема мені просвітлої години,

А ніч по ночі сльози ллю гіркі...

Помстилося кохання за зневагу,

Забрало сон з подоланих очей,-

Вони стоять на варті і пильнують

Над невгамовним серцем цілу ніч!..

О друже мій! Кохання - це тиран,

І я йому скоривсь! Тепер для мене -

Немає мук над муки від кохання,

Немає втіх - над радощі його!

Немає балачок поза коханням...

Кохання - все для мене! В слові цім -

Мій сон, обід, сніданок і вечеря.

Протей

Спинись! В твоїх очах читаю я

Твою судьбу; а твій кумир, звичайно,

Був зараз тут?

Валентин

Вона - небесний ангел!

Протей

О ні, вона - довершеність земна.

Валентин

Скажи - божественна...

Протей

О ні, не хочу

Підлещувати їй.

Валентин

Ну, то мені.

Підлещуй; таж хвала живить кохання!

Протей

Коли заслаб я на кохання, ти

Мені давав гіркі пілюлі; зараз

Ті ж самі ліки я даю тобі.

Валентин

Тоді кажи про неї тільки правду;

Якщо і не богиня, то найвища

Вона з усіх красунь, і на землі

Ніхто їй дорівнятися не може!

Протей

За винятком коханої моєї...

Валентин

Без винятків, мій друже, як не хочеш

Образи щонайтяжчої завдати

Моїй коханій.

Протей

Як? То я не можу

Віддать моїй над нею перевагу?

Валентин

Я й сам твою звеличу: я вшаную

Твою кохану дозволом носити

Шлейф Сільвії, аби земля низька

Не запишалась тим, що поцілує

Її вбрання і раптом не зреклася

Вирощувати квіти запашні

І літніх днів не обернула в зиму!

Протей

Це що за хвастощі, мій Валентине?

Валентин

Пробач! Все, що кажу я,- це ніщо,

Коли із Сільвією порівняти,

Всі вищі досконалості - ніщо!..

Її краса сіяє самотою...

Протей

Хай самотою і живе.

Валентин

О ні!

Нізащо в світі!.. Ні! Вона моя!

Владаючи цим скарбом, я багатий,

Як двадцять океанів, хай би в них

Був перлами коштовними пісок,

Прозорі хвилі хай були б нектаром,

А золотом - скелясті береги...

Даруй мені, що я забув про тебе,

Збагни - я ввесь захоплений коханням...

Ось щойно з нею вийшов мій суперник;

На розум небагатий він, але

Багатий він на гроші, й через те

Її отець йому дав перевагу;

Тож мушу я за ними поспішатись.

Адже кохання,- знаєш сам,- ревниве!

Протей

Ну, а вона ж тебе кохає?

Валентин

Так.

Ми заручилися, ба, навіть більше:

Уже призначено годину шлюбу,

І склав я хитрий план, як утекти нам;

Я влізу по драбині мотузяній

В її вікно. Я вже обміркував.

Сприятливо все склалось, нам на щастя!

Ходім до мене, любий мій Протею,-

Твоя порада стане нам в пригоді.

Протей

Іди вперед; а я не забарюсь.

Я мушу йти до гавані по речі,

Які лишилися на кораблі;

Я заберу їх і прийду до тебе.

Валентин

Повернешся негайно?

Протей

Так, звичайно.

Валентин виходить.

Як світлом ясним поглинають кволе

Чи клином вибивають інший клин,

Так згадка про мою любов колишню

Зітерлася і зникла, мов туман

Супроти сонця нового. Чому б то?

Чи очі то мої, чи захват друга,

Її краса, а чи моя зрадливість

Мені зненацька розум замутили...

Вона красуня, так, але ж красуня

І Джулія, що я її кохаю...

Кохаю?.. Ні! Кохав колись, давно...

Моя