read-books.club » Детективи » Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дунайські ночі" автора Олександр Остапович Авдєєнко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 83
Перейти на сторінку:
не знати про приїзд Картера.

— Чому?

Гойда подумав і сказав упевнено:

— Йому не обов'язково знати, що до Ужгорода прибуває військовий аташе. Більше того, він не повинен був цього знати. Не мав права.

— Так? — В голосі Шатрова відчувся сумнів. — Чому ж йому не видали такого права?

— Тому, що воно вже було видано іншому, офіціантові Ґонтарю. Г Гонтар користувався ним монопольно. Він чекав на Картера, підготував для нього все, що зібрав, накопичив.

— Накопичив?.. А може… може, краще так: підготував для містера Картера все, що одержав від інших… Га?

— Справді, так краще. Цей варіант правдоподібніший.

— Добре, давай поміркуємо ще. Значить, тільки Гонтар користувався правом особистої зустрічі з Картером. До того ж майже не ризикував, що його викриють, бо спілкувався з іноземцями зовсім легально. Спробуй, розпізнай серед тисячі чесних іноземних туристів одного негідника! Гонтар передав роздобуті шпигунські відомості Картеру і готовий був прийняти від нього, крім доларів, будь-яке завдання, будь-який наказ. Прийняти і передати… Кому?

Гойда уважно стежив за ходом думок Шатрова.

— Міг перегати Кашубі або комусь іншому, нам ще невідомому, — зразу сказав капітан, як тільки замовк Шатров.

— Так, міг, — охоче погодився Шатров. — А що з цього виходить, Василю?

— Багато чого, Микито Самійловичу!

— А саме?

— Схоже на те, що офіціант Гонтар був диспетчером.

— Схоже. Дуже! Власне, я в цьому майже переконаний. А ти зумієш мені довести, що це не так?

— І не збираюся. Гонтар мертвий, розкусивши ампулу, він обрубав усі нитки, що ведуть до спільників.

— Так, він твердо знав, що робив.

— Ми повинні встановити, чи зустрічався офіціант з Кашубою, — сказав Гойда.

Шатров кивнув, але в його очах згоди не було.

— Так, повинні! Та це не найголовніше, що ми мусимо зробити. Насамперед треба з'ясувати, як, коли, де і за чиєю допомогою монастирському виноградарю пощастило скористатися документами Кашуби, мешканця дунайського селища Ангори.

— Ви думаєте, що це справжнє, а не вигадане ім'я… Петро Кашуба?

— Маю підстави так думати, Василю. — Шатров показав Гойді довідку, в якій говорилося, що Петро Михайлович Кашуба народився 57 років тому і постійно проживає в Ангорі, на Дунаї, в Ізмаїльському районі, в рибальському селищі міського типу у власному будинку. Одружений. Дітей не має. Зараз у від'їзді. До довідки була приклеєна фотографія. Петро Кашуба зовсім не був схожий на того Кашубу, який служив у явірському монастирі.

— Підміна! — сказав Шатров. — Якщо ми дізнаємося, чиїх рук ця справа… Словом, збирайся, Василю. Вирушаємо на Дунай у гості до Смолярчука. Повідом про наш приїзд. Нехай юшку варить.

Зібралися того ж вечора, щоб виїхати рано-вранці, — і не виїхали. Вночі сталася подія, яка затримала їх у Закарпатті на кілька днів.

Юшка, що приготував Смолярчук, навариста, із свіжих добірних осетрів, так і не дочекалася Шатрова й Гойди. Нею поласували солдати-прикордонники. Їли, похваляли, перезиралися з куховаром і сміялися:

— Спасибі вам, дорогі гості, частіше приїжджайте.


«ЛІВІ ПАСАЖИРИ»

Край дороги, там, де автострада покидає карпатські міжгір'я і біжить просторою долиною, горить багаття. Невисоке жарке полум'я лиже з усіх боків чорний од застарілої кіптяви казанок. В ньому доварюється пропахлий димком куліш. Коло багаття сидять двоє чоловіків і мовчки, терпляче ждуть тієї хвилини, коли куліш остаточно набере сили і властивого йому аромату.

Хто вони, ці двоє чоловіків, що сидять біля багаття? Чому, перекривши автостраду шлагбаумом, не сплять, хоча вже перевалило далеко за північ і на шляху давно не видно жодної машини?

Ніч присунулася впритул до багаття; не видно ні гори на півночі, ні рівнини на півдні, ні лісового масиву на сході, ні гірських скель на заході. Річку, що біжить по той бік дороги, можна розпізнати по шаленому, бурхливому клекоту. Але це звичний шум, його не помічають. Темрява і тиша. Та ще гірська передсвітанкова прохолода.

Десь недружно проспівали перші півні. Заблищало росою придорожнє каміння, трава, асфальт автостради. Потягнув свіжий низовий вітерець. Поповз по землі дим.

— Ну, пора! — урочисто промовив один з кашеварів і зняв кришку.

— Так, тепер, мабуть, якраз, — весело відгукнувся другий і дістав дерев'яну ложку, загорнуту в біленьку ганчірку. Розгорнув, постукав по казанку. — Зараз ми тобі покажемо, голубчику, де раки зимують.

Мирна тиша панує на карпатській дорозі; ніщо не провіщає небезпеки.

— Машина з верховини спускається, — спокійно промовив один з чоловіків.

Він повертає обличчя, освітлене полум'ям багаття, до гір і, примруживши очі, намагається роздивитися дорогу.

Машина наближалася. Світло фар ковзнуло по голих скелях, освітило верхівки хвойних дерев, широкою смугою лягло на річку і, нарешті, уперлося в шлагбаум, що перекривав дорогу.


Увечері, годині об одинадцятій, в двері квартири Ніколаєва, який два роки тому вийшов на пенсію, настирливо постукали. Іван Іванович уже лежав у постелі. Лаючись про себе, господар підвівся, накинув на плечі стару шинель, ввімкнув світло й відчинив двері. На порозі стояв знайомий шофер Микола Степанчук.

— Що трапилося? — спитав Іван Іванович, насторожено оглядаючи з ніг до голови несподіваного гостя.

— Могорич з тебе, — посміхаючись, відповів Степанчук. — Є вигідні клієнти. За одну ніч можна заробити круглу тисячу. Гроші одержиш наперед.

Іван Іванович ширше відчинив двері, обняв шофера за плечі і запросив до хати.

— Куди везти? — жваво і діловито запитав він.

— В Ужгород. Але з умовою: до світанку бути на

1 ... 8 9 10 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"