Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Я знаю, де їх продати.

Кіт позирнув на свої стоптані шкарбани:

— А може, залишити їх мені? Мої вже каші просять…

— Та ні, твої черевики ще зовсім добрі, — здивувався Гульвіса; він узував черевики дуже рідко і саме був босий.

— Я дам тобі відступного. Скільки просиш? Гульвіса зміряв його поглядом. Кіт носив краватку, піджак, щоправда, латаний, і — що найдивніше — шкарпетки.

— Вдаєш із себе фраєра, га?

— Я народжений не для цього життя, — заявив Кіт, повторюючи фразу, почуту від одного комівояжера в кабаре Аракажу. — Я народжений для великого світу.

Гульвісі він здавався просто красенем. Кіт мав зухвалий вигляд, і хоч у його вроді не було нічого жіночого, він дуже подобався Гульвісі, якому не везло на жінок. Гульвіса здавався молодшим за свої тринадцять років, оскільки був маленький і натоптаний. Кіт був високого зросту, на його губах почав пробиватися пушок, чим він дуже пишався. Гульвіса не міг устояти перед такою красою:

— Гаразд, можеш лишити їх собі.

— Дякую. Тепер я твій боржник…

Майже цілий вечір вони ходили разом по місту, розглядаючи ілюмінацію. Кіт був у захваті. Близько одинадцятої вони повернулися до складу. Гульвіса показав Кота Педро й повів його на те місце, де він спав.

— Тут у мене ковдра. Можна вкритися двом…

Якось увечері Кіт прогулювався по вулицях, де мешкали жінки легкої поведінки. Чуб його масно блищав від дешевого брильянтину, на шиї красувалася краватка, походжаючи, він з незалежним виглядом насвистував.

— Подивіться на цього шмаркача! Чого йому тут треба?

Кіт люб'язно відповідав на посмішки й уважно розглядався довкола. Він чекав, що одна з них неодмінно його покличе і впаде йому в обійми. В кишені в нього було не більше як півтора мільрейса, але витрачатися він не хотів, бо капітани піску не люблять платити жінкам. Вони мали юних негритяночок, з якими забавлялися на піщаному березі.

Жінки безсоромно роздивлялися його хлоп'ячу постать. Вони вважали Кота гарним і були не від того, щоб приголубити його. Але була саме та година, коли вони чекали клієнтів з грошима. І вони мусили думати про квартплату і про завтрашній сніданок. Тому вони обмежувалися лише смішками й жартами. Ніхто з них не сумнівався, що з хлопця вийде звичайнісінький альфонс, який відбиратиме в жінок гроші, битиме їх і приноситиме їм кохання. Багатьом з них хотілося стати першою жінкою цього молодого гультяя. Але була десята година, час, коли з'являються чоловіки з грошима. Даремно снував Кіт з одного кінця вулиці на другий. Ось тут-то він і побачив Далву, закутану в хутряне манто, дарма що стояв літній вечір. Далва пройшла мимо, не помітивши його. Це була жінка років тридцяти п'яти з міцною постаттю. Котові вона відразу сподобалася. Він простежив, як вона ввійшла в дім, і став чекати на розі. За кілька хвилин вона з'явилась у вікні. Кіт почав гуляти перед вікнами, але вона не звертала на нього уваги. З'явився якийсь літній чоловік, відгукнувся на її запрошення і ввійшов. Потім старий квапливо вийшов, але жінка більше у вікні не показувалася.

Вечір за вечором Кіт вертався на цей ріг. Тепер усі гроші, які він добував, ішли на то, щоб виглядати елегантним. Він став справжнім світським левом. У нього виробилася своєрідна хода, манера носити капелюх і вив'язувати краватку. Кіт мріяв про Далву, як голодний про їжу, як той, хто довго не спав, мріє про сон. Він не звертав уваги на інших жінок, коли після півночі, вже заробивши на завтрашні видатки, вони хотіли юначої любові малого шахрая. Якось він познайомився з однією дівчиною, щоб дізнатися про життя Далви. І з'ясував, що вона має коханця, музиканта, який грає на флейті в кав'ярні. Він забирає в неї зароблені гроші і потім влаштовує у своїй квартирі дикі оргії, запрошуючи на них усіх продажних дівчат кварталу.

Кіт приходив щовечора, але Далва ні разу не глянула на нього. Це ще більше розпалювало його кохання. Він стовбичив там у болісній надії аж до півночі, коли з'являвся флейтист і, поцілувавши її, входив через погано освітлені двері. Тоді Кіт повертався до себе на склад. У голові його роїлися різні химерні думки: що аби одного чудового дня флейтист не прийшов… аби він помер… Флейтист здавався йому кволим, нікчемним проти такого чотирнадцятилітнього здорованя, як він, Кіт. І Кіт стискав ножа, якого носив під блузою.

Якось флейтист не прийшов. Тієї ночі Далва блукала вулицями, мов несповна розуму, вернулася додому пізно і не впустила жодного чоловіка. Вона ніяк не відходила від свого постійного місця при вікні, хоча вже давно була північ. Потроху вулиця спустіла, залишився тільки Кіт на розі й Далва біля вікна. Кіт відчував, що це його ніч, і був радий. Далва не знала, що його робити. Кіт почав ходити з одного кінця вулиці на другий, поки нарешті Далва помітила його й подала знак. Він одразу ж підійшов, усміхаючись.

— Це ти стовбичиш на розі щовечора, гультяю?

— Так, це я стовбичу на розі. А щодо гультяя…

— Хочеш зробити мені послугу? Тоді послухай мене. — Але тут вона, здавалося, передумала й махнула рукою. — Ні. Я бачу — ти чекаєш свою дівчину й не захочеш втрачати часу.

— Та ні, я можу. Те, чого я чекаю, не втече від мене.

— Тоді, синку, сходи на вулицю Руй Барбоза, номер тридцять п'ять. Знайди сеу Гастона. Це на другому поверсі. Скажи, що я чекаю його.

Кіт образився. Спершу він не хотів іти і взагалі не хотів більше вертатися до