Читати книгу - "Репетитор"

— Я краще за Остапчика помолюся, — пробурмотів Андрій, коли його вже не могли почути.

— А документи ваші тут нікому не потрібні, — долинуло з передпокою. Почули. — І своїм ставленням до матері не варто хизуватися. На щастя, не вся молодь така, як ви.

А на, маєш! Дістав, як дід в торбу. Ні, щоб відразу насмерть переїхати, так їм помучити захотілось. Остапчик енд компані… Як би це драпанути звідси, щоб не дуже гучно?

Та як направду, то з цієї кімнати його, певно, доведеться витягати бульдозером. Особливо, якщо він випростається на простому, як табличка множення, тапчані, візьме книжку в одну руку, а чай з лимоном — у другу і, врешті-решт, щось придумає. Щось таке, щоб життя перестало дивитися на нього через чорні окуляри для незрячих. Дивитись як на порожнє місце.

…Йому від п’яти до тринадцяти років. Впродовж усіх цих років йому мариться морозивом. Що влітку, що взимку. Ані шоколадом, ані цукерками, ані тістечками так не мариться. «Знову ти вживаєш неправильний зворот, — уявляє він собі маму, щораз кружляючи біля спокусливої ятки. — Маритись морозивом — так не говорять». Але він не може висловитись точніше. Маритись. Морозивом. Саме так.

Він пам’ятає всі назви і обгортки. Він знає смак навіть тих сортів, яких ніколи не куштував. Він довго не може забути ті дні, коли випадала нагода купити холоднюще, хрумке і жахливо смачне щастя. Що далі, то рідше випадала така нагода.

«Щастя не в морозиві», — повчає мама, та все-таки опинившись біля набитих морозивом холодильників, він забуває про її науку. Люди підходять і підходять. Діти й дорослі. І знову діти. Думають, вибирають. Щастя в шоколаді, фруктове щастя… Смішні! Як тут можна вибирати? Щастя, воно в будь-якому вигляді — щастя.

О, коли б він мав багато грошей!.. стільки, скільки мав батько…

Продавець щастя, не витримуючи його кружлянь, сердито стукає заслінкою: «Або купуй, або шуруй звідси!»

Мама права: щастя — не в морозиві. Щастя в тому, щоб вибирати те, чим тобі мариться, а не те, що мусиш вибирати. Навіть якщо зворот цілковито неправильний.

У ординаторській, де, як розумів Андрій, тусуються виключно лікарі, — крім них і бджоли на підвіконні, ніхто на разі не тусувався.

Лікар у костюмі кольору серцевини огірка повагом мусолив у руках кільканадцять папірчиків. Андрій пришелепкувато сопів у дві свої дірки. А що? Бовкнеш зайве — і підеш переобстежуватись. Андрія аж перекосило від спогадувань про останні чотири години. Їм тут волю дай — живим не випустять. Навіть спеціальне місце відвели. Лабораторія називається, кричи не кричи, ніхто не почує.

— Та-а-ак… Ну що ж, — Ігор Васильович відклав папірчики і схрестив пальці. — Чого принишк?

— Вам правду чи щось із народного гумору?

— Спробуй.

— Йде колобок лісом, а назустріч йому…

— Правду, боягузе, правду. З народним гумором ми теж ознайомлені. Назустріч лисичка…

— Та ні, Червона Шапочка.

— В чорному, напевно.

— Чому в чорному?

— Бо в тебе, Андрію, голос — якраз на похороні заводити.

— Зате у вас — як в тамади на весіллі.

Певно, що так.

— В тебе — класична залізодефіцитна анемійка. Похорон відміняється.

— З цим живуть довго і щасливо.

— Ну, не зовсім щасливо…

— …і не дуже довго.

— Радій, що не знаєш, які хвороби можуть спричиняти подібні симптоми. Значно гірші хвороби, повір мені.

— Вірю й радію.

— А тепер — про лікування. Тільки обіцяй, що почнеш якнайшвидше.

— Пішов гризти цвяхи.

— Сідай і слухай. Тільки десять відсотків кисню, що вдихають наші легені, розчиняються у кров’яному руслі. Решту зв’язують і транспортують еритроцити — червоні кров’яні тільця. А точніше — сполука гемоглобін. А ще точніше — гем, в основі якого — двовалентне залізо.

— Я ж казав — цвяхи.

— Не перебивай старших.

— І розумніших.

— І значно розумніших. За нестачі заліза до тканин надходить менше кисню. За нормою, гемоглобіну в чоловіків має бути 120–140 грамів на літр. У тебе — 98. Таку гіпоксію організм ще компенсує підвищеним серцебиттям, звуженням судин периферії. Але з часом він виснажується, крім того, ти ростеш, а будь-яке більше навантаження потребує більших затрат енергії. До речі, в тебе ніколи не виникало зміни смаку? Наприклад, хочеться їсти крейду або штукатурку, подобається запах бензину, ацетону…

— Так, тепер ви зробили з мене токсикомана.

— Я на повному серйозі. Поговорімо про дієту. У народі панацеєю вважається теляча печінка. Але вона постійно переробляє шкідливі речовини, тому я добре б подумав, пхаючи її у хворого. Поза тим, залізо в ній тривалентне, а таке залізо гірше засвоюється.

— Добре, печінки більше їсти не буду. До рота не візьму, присягаюсь.

— Прошу тебе, відповідальніше стався до свого здоров’я.

— Міністерство Охорони мого Здоров’я теж просить, аж руки заламує, під рекламними щитами: йой, людоньки, який цей нікотин шкідливий, бодай його качка копнула. Так гарно на малюночку виглядає, а такий шкідливий, зараза…

— Давай не будемо відволікатись. Отже, дієта…

— А вам, випадково, на операцію не треба йти?

— Випадково не треба.

— То, може, на ринок?

— Як з тобою батьки витримують?

— Тішаться щодень, як біда — цвяшком.