Читати книгу - "Шепіт на вітрі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну що ж, ходімо, — сказав вантажник. — Мені потрібний підйомний кран.
Сіра Шкурка витягла з сумки маленький кран, який почав швидко збільшуватися, аж поки його стріла нависла над велетнем.
— Підніми його руки і схрести їх у нього на грудях, — сказала Сіра Шкурка. — Але спершу підведи мене.
Вантажник обв’язав кенгуру мотузкою і почав підводити. Вона вчепилася в сорочку велетня, підтяглась і видерлася йому на груди. Потім вантажник підняв і схрестив на грудях руки велетня, тоді подав Сірій Шкурці наручники, які вона негайно застібнула на зап’ястях Джарри.
Так само швидко наділи вони на ноги йому кайдани.
Після цього Сіра Шкурка дістала із сумки ланцюг, який зашморгнула на шиї велетня, і в ту ж мить ланцюг збільшився до гігантських розмірів. Вантажник обмотав його кінець навколо скелі, а Сіра Шкурка просунула в кільця замок і заклацнула його.
Велетень Джарра заворушився і спробував сісти.
— Я скінчив роботу, — сказав вантажник, стрибнув у сумку Сірої Шкурки і зник там. Підйомний кран зменшився і щез слідом за вантажником.
Велетень почав вириватися із своїх пут.
— Звідки взялися ці кайдани? — ревів він. — Зніміть їх з мене.
Він кидався з боку в бік, силкуючись розбити наручники, спробував підвестися, але його не пускав зашморг на шиї. Велетень борсався, горлав, бився в кайданах, намагаючись звільнитися, аж поки знесилів. Він лежав обм’яклий, важко дихаючи.
Цієї миті саме й чекав Пітер. Він поклав на долоню Джарри чарівну пелюстку, яку той затиснув у руці, і почав спостерігати. Велетень мінявся на очах: зник лютий вираз обличчя, а коли заговорив, голос його прозвучав привітно і не злякав друзів.
— Ти боїшся мене? — запитав він Пітера.
— Так.
— Чому?
— Ти хотів убити нас.
— Напевно, я втратив розум. Я не можу вбивати. Я щиро хочу допомогти вам.
— А ти не хочеш запхнути нас у скриньки? — поцікавився Пітер.
— Я ніколи в житті цього не робитиму, — пообіцяв Джарра. — Ходімо разом до мого замку і випустимо цих бідолах на волю.
Сіра Шкурка відімкнула всі замки. Велетень сів, обмацав свої ноги й руки, повільно підвівся і огледівся навколо.
— Як же нам дістатися до замку? — пробурмотів він і додав уголос: — Сідай на поні, Пітере. Я понесу вас. Самим вам ніколи не подолати цей стрімчак.
Пітер сів на Місячне Сяйво, Джарра нахилився, підняв їх і поклав у кишеню своєї сорочки. Потім і Сіру Шкурку помістив поруч із друзями.
А тоді переступив через скелю і рушив лісом до свого замку.
Розділ 5Буря в замку велетня
Незграбний велетень ішов, перевалюючись, часто спотикався. Його тіло здригалося, і Пітеру та Сірій Шкурці здавалося, що вони пливуть на кораблі по бурхливому морю. Тканина сорочки велетня була груба й міцна, як рядно. Пітер сидів верхи на Місячному Сяйві, який твердо спирався копитами на дно кишені. Сіра Шкурка трималася за збрую, щоб не впасти.
Пітер звівся в стременах, учепився за край кишені, потягнув його на себе і визирнув назовні. Вдалині височів замок велетня. Його зубчасті стіни й башти сягали неба. Дерева поруч з ним здавалися чагарником.
Коли відстань зменшилася, Пітер розгледів ворота, крізь які вони мали потрапити до замку. Це була велетенська арка, яку можна було б перекинути через морську гавань.
Пітер випустив з рук край кишені і впав у сідло.
— Такого колосального замку я ще ніколи не бачив, — сказав він Сірій Шкурці. — Ти не повіриш своїм очам.
— Після того, як я побачила велетня Джарру, мене вже ніщо не здивує,— мовила Сіра Шкурка.
В цей час велетень увійшов у ворота замку і попрямував на кухню. Там він витяг друзів з кишені і поставив їх на підлогу, а в кишеню поклав чарівну пелюстку, яку тримав у руці.
Кімната, в якій вони опинилися; нагадувала гігантську печеру. Склепіння стелі нависало над головою, мов нічне небо. Піч була завбільшки з будинок, збудована з грубо обтесаних валунів. У ній горіли стовбури дерев. На ній стояли здоровенні горщики й казани.
Меблі також дорівнювали велетенському зростові Джарри. Ніжки стільців здавались Пітеру, який сидів верхи на Місячному Сяйві, височенними баштами. За стіл правили три колоди, прибиті до грубезних стовпів три фути завтовшки.
Пітер спішився і прив’язав повід Місячного Сяйва до столу.
— Сідайте на стілець, поки я приготую вам щось попоїсти, — запропонував велетень. — Я зроблю печеню, в мене є два чудових воли і півтонни картоплі.
Сіру Шкурку пересмикнуло від огиди.
— Щодо мене, то не варто турбуватися, — мовила вона. — Мені досить і жменьки зеленої травички.
— Гаразд, — сказав велетень. — Я кину жменю трави в печеню.
Сіра Шкурка мало не знепритомніла.
— Я їм лише траву, — пояснила вона. — Буду вдячна, якщо ви збризкаєте її водою.
— Мені, будь ласка, дайте трошечки печені,— попросив Пітер, який не мав зараз апетиту.
Хлопець хотів сісти на стілець, але той був зависокий. Сіра Шкурка вгадала його думки, дістала із сумки драбину і приставила до стільця. Друзі залізли на сидіння, оббите червоним плюшем, і потонули у ворсі, мов у високій траві.
— Цей стілець треба підстригти, — заявила Сіра Шкурка. — Мені аж кортить дістати з сумки косилку і проїхатися нею по ворсу.
— Подивись, як велетень перемішує печеню. — Мене нудить від цього.
Джарра поставив на піч здоровенний казан і заходився мішати страву дерев’яним черпаком. Над казаном заклубочилася пара. У приміщенні не було димаря, і незабаром кухню накрили важкі грозові хмари, що громадилися під склепінням стелі, шукаючи виходу.
Велетень стривожено поглядав угору.
— Схоже на те, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шепіт на вітрі», після закриття браузера.