Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

1) визначення застосовуваного права;

2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;

3) підсудність судам України справ з іноземним елементом;

4) виконання судових доручень;

5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Безпосередньо процесуальним відносинам присвячено розділи ХІ—ХІІІ цього Закону.

4. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

При вирішенні питання про застосування норм ЦПК слід враховувати, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору. Але при цьому треба обов’язково враховувати статті 1, 8, 9 Конституції. Зокрема, Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах Держав-членів Співдружності Незалежних Держав, ратифікована Законом України від 10.11.94 р. № 240/94-ВР із змінами згідно з Протоколом від 29.03.97 р., встановлює правила розгляду спорів, у яких однією із сторін має стати іноземець або особа без громадянства, яка постійно мешкає на території однієї із держав, тощо.

Безпосередньо міжнародними договорами регламентуються питання міжнародної підсудності справ, якщо громадяни перебувають під юрисдикцією різних країн. Прикладом цього може бути ст. 111 ЦПК.

5. Цивільні процесуальні норми містяться і в інших законах: Цивільному, Сімейному кодексах, Кодексі законів про працю України тощо. Наприклад, передбачене у ст. 218 ЦК України правило, що у разі недодержання сторонами письмової форми правочину заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, а рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків, стосується допустимості засобів доказування в цивільному процесі.

6. Чинне законодавство не відносить до джерел цивільного процесуального права постанови Пленуму Верховного Суду України. Не містив визначень правового статусу постанов Пленуму Верховного Суду України і Закон «Про судоустрій України», який втратив чинність із прийняттям Закону «Про судоустрій і статус суддів». Останній взагалі не передбачає поняття узагальнень і роз’яснень Верховного Суду України. Однак ті його роз’яснення з питань застосування процесуальних норм, які є результатом узагальнення судової практики, і які були прийняті до набуття чинності новим Законом «Про судоустрій і статус суддів», залишаються наразі чинними і мають важливе значення для формування єдиної практики тлумачення та застосування закону на всій території України та сприяють запобіганню та усуненню судових помилок.

7. Коментована стаття не містить норм про можливість застосування аналогії закону і аналогії права до цивільного судочинства. Однак видається, що їх застосування є можливим і необхідним.

Аналогія закону і аналогія права є способами подолання прогалин у праві. Прогалина у праві має місце, коли певні суспільні відносини, які належать до сфери правового регулювання, або не врегульовані взагалі, або врегульовані неповно. Прикладами прогалин в цивільному процесуальному праві є порядок тимчасового вилучення доказів для дослідження судом (ст. 93 ЦПК), порядок проведення одночасного допиту свідків для з’ясування причин розходжень у їхніх показаннях (ч. 12 ст. 180 ЦПК).

Аналогія закону — це поширення судом на відносини, не врегульовані правом, конкретних правових норм, що регулюють подібні відносини. При цьому суд може допустити застосування аналогії закону, якщо: 1) процесуальні відносини не врегульовані законом; 2) є законодавство, що регулює подібні відносини; 3) подібне законодавство не суперечить сутності цивільних процесуальних відносин, до яких застосовується аналогія.

У разі неможливості застосування аналогії закону, суд може застосувати аналогію права, тобто поширити на ці відносини загальні засади законодавства, що регулює організацію та здійснення судочинства, насамперед, його конституційні принципи.

8. Частини 3 і 4 коментованої статті встановлює дію цивільного процесуального закону в часі. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Якщо провадження у справі відкрито до вступу в силу нового закону, що регулює порядок судочинства, то суд зобов’язаний застосувати новий закон незалежно від того, коли було відкрито провадження, якщо в самому законі не передбачено інше.

У ч. 4 реалізований принцип, закріплений у ст. 58 Конституції України: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Однак цю норму слід застосовувати лише щодо процесуального законодавства. Таким чином, закон, який встановлює нові процесуальні обов’язки, скасовує чи звужує процесуальні права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

1. Конституційне право громадян на судовий захист закріплюється насамперед у ст. 3 ЦПК. Можливість особистого звернення