Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

в суд залежить від наявності у того, хто звертається, цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Однак важливо, щоб у того, хто звертається за судовим захистом, була не тільки правоздатність узагалі, а й правоздатність у конкретній справі, тому що коментована стаття вказує на право лише заінтересованої особи (такої, що звертається за захистом своїх прав) звернутися за судовим захистом. Юридичною заінтересованістю володіють тільки ті особи, що звертаються до суду, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин, або кому законом надане право порушення справи в інтересах інших осіб (ст. 3 ЦПК). Як видається, твердження, що останні з перелічених не є заінтересованими, а лише наділені цим правом для захисту інтересів інших осіб, є спірним. ЦПК відносить цих учасників процесу до осіб, що беруть участь у справі, тобто наділяє їх юридичною заінтересованістю, проявом якої і є їх право порушити цивільну справу.

Наука цивільно-процесуального права протягом усієї історії розвитку розробляє поняття процесуальної заінтересованості, тобто процесуального інтересу. Підсумком цього розвитку і стало закріплене ст. 3 ЦПК правило про те, що усяка особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом своїх порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інтересів. Наявність процесуальної заінтересованості, як передумова порушення позовної справи у суді, буде у сторони в тому випадку, якщо вона є стороною у спірному матеріальному правовідношенні і вважає, що її суб’єктивне право порушено, не визнане чи оспорюється. Зазначені поняття повинні тлумачитися з позицій цивільно-правової науки, оскільки вони є матеріально-правовими за своєю суттю. У цивільно-процесуальній науці ці поняття використовуються деколи: частіше при розмежуванні видів судочинства.

Так, об’єктом захисту позовного провадження є порушене, невизнане або оспорюване право, об’єктом захисту в окремому провадженні — охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності при захисті охоронюваного законом інтересу є встановлення визначених юридичних фактів та стану з метою подальшого здійснення заінтересованими особами своїх суб’єктивних прав. Захист порушених прав чи свобод осіб здійснюється, наприклад, в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК.

Таким чином, право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 7) і, на перший погляд, закріплення аналогічної норми в ЦПК є зайвим.

2. Право на звернення до суду є невід’ємним особистим правом. Від цього права особа не може відмовитися. Це право не може бути обмежене правочином. В силу ч. 3 ЦПК така відмова є недійсною. Аналогічна норма міститься також у ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Не є відмовою від права на звернення до суду встановлення договірної підсудності (ст. 112 ЦПК) або укладення угоди про передачу справи на вирішення третейського суду (третейський запис).

Право на звернення до суду реалізується особою в порядку, встановленому ЦПК. Цей порядок передбачає дотримання позивачем, насамперед, вимог щодо форми позовної заяви та правил про підсудність.

3. Особа має право звернути до суду за захистом саме своїх прав. Право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені. Іншими словами, особа не має права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй не належать. Така особа є неналежним позивачем і у позові їй слід відмовити. Тому при зверненні до суду позивач повинен доводити свою юридичну заінтересованість у справі. Завдяки такому підходу реалізується принцип диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого кожна особа самостійно вирішує: звертатися їй до суду чи ні.

Практичне значення цієї норми можна продемонструвати на прикладі вирішення справ за позовами акціонерів, які звертаються з позовами про визнання недійсними договорів, укладених акціонерними товариствами. За існуючою практикою, яка сформувалася рішеннями Верховного Суду України... від.... акціонер не має права на позов про визнання договору недійсним, оскільки він не є стороною договору. Разом з тим акціонер (учасник товариства) може обґрунтовувати свою заінтересованість порушенням їх права на підприємницьку діяльність; права власності (наприклад, всупереч волі учасників та протиправно зменшується вартість їх майна — корпоративних прав); права на працю (наприклад, коли учасника і працівника товариства фактично позбавлено робочого місця в товаристві), прав на участь в управлінні товариством (наприклад, коли учасники були усунуті від вирішення питання, яке належить до компетенції загальних зборів).

4. Частина 2 коментованої статті передбачає виняток із загального правила. Звертатися до суду за захистом інтересів інших осіб можуть особи, які, по-перше, за законом мають таке право та, по-друге, у випадках, встановлених законом. До таких осіб, зокрема належать, прокурор, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, консул (посол), місцеві державні адміністрації тощо.

Заінтересовані особи при зверненні до суду зобов’язані дотримуватися встановленого процесуальним правом порядку звернення до суду за захистом порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, свобод чи інтересів.

Таким чином, право на звернення з позовом до суду є одним із найважливіших елементів процесуальної правоздатності громадянина, а не його дієздатності, як вважають деякі юристи. Тому закон і не допускає не тільки обмеження навіть у судовому порядку, а й самообмеження в цивільній процесуальній правоздатності.

Істотною гарантією захисту права є положення статті про те, що відмова від права на звернення до суду є недійсною. Процесуальний закон вважає, що не мають правових наслідків угоди чи умови договорів про відмову від можливості звернутися до суду із заявою про захист своїх прав. Він допускає відмову від судового захисту або в ході розгляду справи, або в тих випадках, якщо заінтересовані особи вирішили звернутися чи зверталися за захистом права до інших юрисдикційних органів, наприклад, третейського суду (ст. ст. 130, 174, 175 ЦПК).

Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом

1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

1. Захист порушених прав та інтересів можливий кількома способами. Відповідно до ст. 16