Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

його володіння (а потрібно відзначити, що вони були тільки в Україні) включали 170 міст, кілька сотень сіл; на графа працювали понад 400 тисяч підданих. Батько Станіслава прожив усе своє життя в Україні, був закоханий у цей край і вважав себе більше українцем, аніж поляком. Сучасники так його й називали: «український корольок». Короля Польщі Станіслава Августа він недолюблював, вважав його занадто м’яким, навіть безвільним. Відчував себе незалежним, бо, на відміну від багатьох дворян, не випрошував для себе пільг і грошей, а всього добивався сам. Король це розумів і побоювався Потоцького.

А титулів і регалій у Франца Селезія вистачало: воєвода Київський і Волинський, кравчий великий коронний, ротмістр гусарської хоругви, полковник військ коронних, староста бєльський, сокальський, гайсинський, Звенигородський, рибницький, панський і яблоновський, тенутаріуш у Мунтаві, Фурманівці, Пшевроті, Опалині, Реклінці, Серебряніні, Клусові і Стельменці, писар коронний, кавалер Ордена Білого Орла. Власник Кристинополя, Китайгорода, Тартакова, Умані, Брацлава, Могильова, Вишгорода, Виткова, Браїлова, Хоросткова, Стоянова, Косова…

Щоб підкреслити свою незалежність, Потоцькі утримували навіть невелику гвардію з двох тисяч уманських козаків. Третя частина цього війська, періодично міняючись, охороняла родову столицю графів Кристинопіль, розташований неподалік Львова. Це мальовниче місце для будівництва міста і палацу обрав батько Франца Селезія, причому для захисту від нападників використовував природні водні перешкоди — річки Західний Буг і Солокія. А яка ж столиця без королівського палацу!

Потоцький-старший пригадав, як майже двадцять років тому запросив відомого італійського зодчого Пера Ріко де Тірреджеллі і доручив йому перевершити резиденцію короля у Вілянові під Варшавою і за масштабами, і за красою. І коли Тірреджеллі приніс креслення та ескізи палацу, Франц Селезій був у захваті.

— Графе, — пояснював йому майстер, — в архітектурному задумі палацу я спробував поєднати два стилі: бароко, який уже згасає, і новий — класицизм (він зараз завойовує Європу).

Франц Селезій не дуже розбирався у стилях, але ідеї Тірреджеллі йому дуже сподобалися.

Архітектор, здавалося, передбачив усе. Щоб задовольнити пристрасть господаря до військового порядку, палацовий комплекс був спланований у вигляді замкнутого шестикутника. Таким чином, будова зберегла у собі елементи замку. З метою посилити це враження Тірреджеллі залишив кілька водних перешкод і земляних укріплень від старого замку далеко від палацу в якості сторожових веж. Перед палацовим комплексом, а також праворуч і ліворуч від нього розташувалися готель для менш знатних гостей, які приїжджали до Потоцьких у різних справах, а ще оранжереї, конюшня, каретна, кухня та службові приміщення. Для почесних гостей та господарів у передньому в’їзному комплексі зодчий спланував, а потім і звів, не просто ворота, а широку браму з вежею, прикрашену геральдичним ліпленням і годинниками. Передній і бокові корпуси були одноповерховими, а коли гості потрапляли всередину палацового ансамблю, перед їхніми поглядами поставав чудовий двоповерховий центральний корпус із колонами, балконами і великим гербом Потоцьких із Пилявою (семикінцевим хрестом) нагорі. Тут були всі необхідні приміщення — від бальних зал до спалень, від безлічі туалетів до віталень із камінами. А ще: італійський салон, китайський кабінет, кімната для гімнастики, бібліотеки, французька кухня та кондитерська, кабінет латинської мови, кімната для куріння та… Одним словом, палац став справжнім витвором мистецтва, предметом захоплення одних і заздрості інших.

За палацом був розбитий не менш дивовижний парк. Архітектор розділив його на три частини. По лінії центру палацу був великий канал із двома басейнами, «нанизаними» на його центральну вісь. Канал через голландський шлюз з’єднувався з Бугом, який ніс свої води в нескінченну далечінь. Парк простягався зі східного боку палацу, і сонце, що сходило, відбиваючись у воді великого каналу, сповіщало, про настання нового дня. Праворуч від каналу був виритий великий басейн із водними каскадами і фонтаном, який назвали «Обитель Нептуна». Він з’єднувався з річкою Солокією, яка і живила водні споруди парку. Саме тут органічна природа Солокії переходила в рукотворний парк, щоб потім у кінці каналу знову повернутися у своє єство — влитися у води Бугу. Зліва від центрального каналу були два басейни: квадратний з витонченим голландським павільйоном і напівовальний «Басейн Марса», береги якого були засаджені подвійними рядами каштанів. Декоративні партери з клумбами і фонтанами, зелені стіни-боскети з підстрижених дерев і кущів, тунелі-альтанки берсо з рослин, що вкривали у своїй тіні від сонячної спеки; численні скульптури, липова і каштанові алеї, строкаті килими з квітів і трави створювали дивовижну композицію парку. А басейни, як дзеркала, з різних точок відбивали цю красу. Всі вони з’єднувалися один з одним, і вечорами гості могли покататися на човнах і гондолах, перепливаючи з басейну в басейн під ажурними містками.

Звичайно, грошей довелося вкласти чимало, але Франц був умілим господарем, жорстким, а іноді (якщо того вимагали обставини) і жорстоким, навіть деспотичним — як зі своїми підданими, так і з іншими поміщиками, сміливо відбираючи у тих за борги землі.

Поряд із палацом красувався величний Бернардинський монастир із костелом Святого Духа та Василіанський монастир із церквою Св. Юра.

Комплекс будівель мав і свою таємницю. Коли Станіслав був ще хлопчиськом, а будівництво перебувало в розпалі, юний граф із хлопцями проникли в підвал палацу і виявили там підземні ходи. Хоча страх опанував усіма, цікавість усе ж таки взяла гору. З саморобними смолоскипами юні дослідники пустилися у подорож і незабаром зробили відкриття: палац і обидва монастирі пов’язані між собою під землею. Був іще один підземний хід, який хлопчаки так і не змогли пройти. Він вів у бік Західного Бугу і спускався на глибину, під річку. Коли стало важко дихати, хлопці змушені були повернутися, але для себе вирішили, що підземний хід під річкою виходить на поверхню десь у лісі.

* * *

Станіслав легко скочив на коня і разом зі своїм гувернером Каролем Сераковським попрямував у далекі маєтки батька з інспекцією.

Саме час представити нашого героя.

Статурний від природи, він привертав увагу ще й інтелектом. Високий лоб, що свідчив про його неабиякий розум, вольове підборіддя, темне кучеряве волосся і карі очі зводили з розуму дівчат у Відні. Університет цього міста він закінчив легко і невимушено, а от дівчатам уваги майже не приділяв. Щоправда, кілька недовгих романів йому довелося все-таки пережити, але не більше. Юриспруденція, економіка та історія — основні предмети віденської пристрасті Потоцького. А ще —