read-books.club » Сучасна проза » Танець білої тополі 📚 - Українською

Читати книгу - "Танець білої тополі"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Танець білої тополі" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 80
Перейти на сторінку:
вона вперше побачила за тиждень до Нового року. Але тоді Регіна ще не була її мамою.

У вікно тонкими кігтиками шкрябався дощ. Він уже кілька разів намагався перейти у сніг, але щось йому заважало, біла крупа танула, і по склу знову й знову стікали сірі потічки. Кімнату заповнили сутінки, тож посеред дня довелося ввімкнути світло, хоч за наказом директорки у дитбудинку дотримувалися режиму суворої економії. Але на сьогодні ощадний припис Світлани Василівни щодо електрики відмінили – на носі свято, а в них іще зала не оформлена. Діти робили іграшки з вати, фольги і кольорового паперу – найкращі з них обіцяли повісити на ялинку й вікна. Ніка якраз цяткувала білою фарбою червоного капелюшка мухомора, коли поруч пролунало:

– До тебе прийшли!

Ніка навіть не підвела голову, щоб глянути, хто ж той щасливчик, до якого звертається вихователька. Прийшли, то й прийшли. І хай собі приходять. Хай! Її це не стосується. До неї ніхто ніколи не приходив. Ретельно припасовувала білі крапочки на червоному папері. Ну от, надто вмокнула пензлика, з нього – хляп! – і вже не крапочка скотилася, а калюжка розлилася і враз почала розповзатися, розтікатися, захоплювати інші цяточки. Довелося хутко витирати зайве пальцем.

– Вероніко, ти чуєш, що я тобі кажу? – Ольга Дмитрівна шарпнула її за рукав.

Ніка хутко злизала фарбу з пальця (ой перепаде на горіхи за неохайність!) і недовірливо подивилася на виховательку: розігрує вона її чи знову щось переплутала? Ольга Дмитрівна прийшла до них недавно і досі ніяк не могла запам’ятати ні імен, ні облич вихованців.

– Хутко мий руки – і бігом до актової зали!

Ніка зітхнула, але про всяк випадок відклала мухоморчика і пішла до душової. Ретельно намилювала долоні, довго змивала фарбу, трохи побаблялася у холодній воді. В години пік, коли біля умивальників вишнуровуються довгі черги й за спиною постійно хтось нетерпеливиться і підганяє, не дуже й умиєшся – сяк-так плюснеш на очі, проведеш щіточкою по зубах і щодуху до їдальні. А тут – сама-самісінька, і вся вода її.

Раптом щось тенькнуло у грудях – ніби весняна пташка цінькнула. Ніка зірвала з гачка рушника, але навіть витиратися не стала – повісила назад, хутко-хутко пригладила скуйовдженого чубчика (знову клятий гребінець десь посіявся!) і вискочила у коридор. Бігла і думала: а що, як Ольга Дмитрівна не помилилася, нічого не переплутала? Що, як прийшли справді до неї, Ніки? Ну трапляються ж на білому світі чудеса, особливо перед Новим роком та Різдвом…

Посеред актової зали стояла ялинка, висока, верхівкою аж до стелі, огорнута по спіралі кількома сріблястими гірляндами. Завтра поміж гірляндами з’являться іграшки, виготовлені руками дітей. Директорка каже, що це дуже важливий виховний момент. Та й заощадити трохи грошей не завадить – за них можна буде купити фрукти до святкового столу. А он і вона сама, Світлана Василівна, – стоїть біля дверей свого кабінету і розмовляє з якоюсь жінкою в бежевих джинсах і білосніжному вовняному светрі. Ніка зупинилася і затамувала подих. Хто вона, ця загадкова незнайомка? Може, артистка, яка буде Снігуркою на новорічному святі?

Авжеж, Ніка вже не маленька, вона добре знає, що справжньої Снігурки немає, як немає і Діда Мороза. Колись Дмитрик смикнув за Дідову бороду, вона відпала, бо була на тонкій гумці, а під нею виявилося обличчя медсестри Люби. Дехто з дітей голосно засміявся, а Дмитрик розплакався – він ніяк не хотів вірити, що Дід Мороз несправжній. Ніка довго заспокоювала його: ну хіба ж він не впізнавав досі голос медсестри? Хіба він не здогадувався? Це ж просто гра така, просто вистава. Відтоді на новорічні ранки у дитбудинок запрошують акторів з лялькового театру.

– Це дуже шляхетно з вашого боку. Але я ж вам уже сказала: виберіть собі когось іншого! Тут, знаєте, така нестандартна ситуація…

Мабуть, директорка справді не раз уже щось пояснювала гості, бо в її голосі почулося неприховане роздратування. Жінка також відчула його.

– Але ж можна якось по-іншому… Скажімо, без усиновлення, просто взяти додому… – чи то просила, чи виправдовувалася вона.

– Що це ви таке говорите?! Як це – просто взяти? Це ж не котеня чи морська свинка. Сьогодні взяли, побавилися, потішилися, а завтра повернули або обміняли? І взагалі… Зазвичай люди довго придивляються, знайомляться, розмовляють, перш ніж вибрати дитину. А ви її навіть не бачили. Не шукають же дітей тільки за іменами. Чи ви шукали? Я не така наївна, щоб повірити у випадковість. Професійний досвід, знаєте, жіноча інтуїція і таке інше… Щось ви, пані хороша, приховуєте. Думаю… – Світлана Василівна вгледіла Ніку й не доказала. – Ти чого там ховаєшся, Величко? Іди-но сюди. Це Регіна Сергіївна, вона прийшла до тебе. До тебе, розумієш? О-со-бис-то!

– До мене?! О-со-бис-то?!

Ніка раптом згадала, що не витерла рушником руки. А що, як цій жінці в такому пухнастому, такому білому-білому светрі не сподобається, що в неї мокрі пальці? Вона хутко сховала долоні за спину і почала витирати об штани.

– До тебе! – ствердно кивнула гостя й усміхнулася.

Якусь мить вони уважно розглядали одна одну. Худенька, бліда, аж зелена після недавньої хвороби, дівчинка зі скуйовдженим коротким чубчиком над великими очима, у яких змішалися і здивування, і цікавість, і страх, і надія. А навпроти неї струнка вродлива жінка з розпущеним каштановим волоссям, що розсипалося по білосніжному светрі.

– Привіт! Я пані Регіна… Регіна Сергіївна… Просто Регіна, – сказала нарешті жінка.

Ніка вловила в її голосі якусь невпевненість і аж похолола: ось зараз гостя вибачиться, даруйте, мовляв, помилочка трапилася, це не та дівчинка, яку сподівалася побачити, зовсім не та. Але жінка підійшла і рвучко притиснула її до себе.

– То от ти, значить,

1 ... 8 9 10 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танець білої тополі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танець білої тополі"