Читати книгу - "Подорож «Пройдисвіта»"

— Ага, розумію, — радісно та голосно занявкав Васька. — Я, мабуть, у норі із жирними мишами опинився б.

— Заспокойся, — гавкнув на нього Боба, — тобі зараз із мишами краще не зустрічатися — з’їдять, як останнього таргана.

— Правильно, — засмутився Васька, — все у світі перевернулось: миші котів їдять і не давляться.

— Так ось вам піщинка, — Лія дістала з-під панцира добрячу каменюку фіолетового кольору, всередині якої горіло зелене світло.

— Нічого собі піщинка, — обурився Васька, — кілограмів на десять тягне.

— Я ж не винна, що ви такі маленькі, — почала виправдовуватись Лія.

— Та де ж ми її подінемо? — запитав Васька в Сашка. Потім поглянув на Бобу і якось дивно блиснув очима. — Хіба Бобку викинемо?

Боба від такого нахабства аж сів, правда, Васькові на хвіст. Васька заверещав:

— Сашко, бачиш, не поміщається, точно треба викидати, бо всі без хвостів залишимось!

— А що, і в мене вже хвіст є? — запитав Сашко і серйозно промовив: — Ну все, досить усіх викидати. Піднімаємось на поверхню, завантажуємо цю піщинку й уперед. Вона займе не дуже багато місця, але користі в майбутньому отримаємо чимало. Я, наприклад, у Крим хотів би швиденько злітати. Дякуємо тобі, Ліє, за цей подарунок.

Мандрівники піднялись на поверхню озера, відкрили люк. Свіже повітря увірвалося у всюдихід. Піщинку швиденько завантажили, при цьому Васька був украй незадоволений, оскільки піщинка була дуже тверда.

— Хоч би вже Бобою підстелити, — муркотів він собі під ніс. Але тут у нього перед носом з’явився Бобин кулак, і Васька завбачливо замовк.

Мандрівники сердечно попрощалися із Лією і знову вирушили в дорогу. Жабенція на радощах так швидко пливла, що Сашко ледь встигав за нею.

Це тривало довго. Васька почав куняти, у Сашка також почали злипатися очі, і він попросив Бобу підмінити його за штурвалом. Боба робив це вперше, тому хвилювався. Він не завжди правильно натискав кнопки «праворуч», «ліворуч», «уперед», і через це човен постійно кидало в різні боки. Одного разу він ледь не врізався в якийсь корінь. Добре, що хоч Сашко, у якого від такої їзди сон як рукою зняло, в останню мить встиг виправити помилку.

— Нічого, нічого, — заспокоював зніяковілого Бобу Сашко, — навчишся, будеш мені достойною заміною.

Через півгодини руху Боба освоївся за пультом управління і навіть дозволив собі збільшити швидкість руху. Жабенція задоволено квакнула і також прискорилась.

Аж раптом на неї немов вихор налетів. Боба розгубився. Сашко знову ледве встиг натиснути на гальма. «Пройдисвіт» різко зупинився. Поки Васька знову повільно сповзав із лобового скла, Сашко з Бобою здивувались, чому кіт мовчить, хоча в таких випадках від його репету закладало вуха. З’ясувалось, що в польоті його хвіст заліпив йому рот, а Васька, на свою біду, клацнув зубами. Тепер на очах у нього застигли сльози болю, він ображено сопів, виймаючи шматочки шерсті з зубів. Мовчав, але своїм виглядом давав зрозуміти, що чекає пояснень.

Проте Сашко і Боба не менше хотіли знати, що відбувається. Більше того, в них аж роти повідкривались від побаченої картини. Васька нарешті вирішив і собі поглянути туди, куди був прикутий погляд його друзів.

…Жабенцію міцно тримали за лапи двоє крокодилів. Третій крокодил приставляв їй до шиї справжнісінький спис. Жабенція боялася навіть поворухнутися. Ще двоє крокодилів підпливли до човна наших мандрівників і втупились їм у вічі, постукуючи списами по склу всюдихода. У Васьки шерсть стала дибки від такого видовища. Один крокодил щось запитально вигукнув незрозумілою мовою і знову ще сильніше стукнув по склу.

— Може вріжемо по них гарматою, — прошепотів Васька, від шерсті якого аж іскри сипались. — Щоб скло, гадюки, не псували.

— А Жабенція? — похмуро відізвався Боба. — Вони ж її і вбити можуть.

У цю мить шалено збурена вода відкинула вбік мандрівників і їхніх нападників. «Пройдисвіта» так хитануло, що Васька з диким зойком знову зашурхотів у свій куток. Щось велике і блискуче буквально змело одного з крокодилів, він шкереберть покотився убік.

Крокодили притьмом кинули Жабенцію з мандрівниками і швидко встали спинами один до одного, вороже наставивши списи на всі боки. У Жабенції очі стали настільки великими, що було боляче на неї дивитись. Та на неї ніхто і не дивився — всі погляди були прикуті до величезного судака. Саме він вчинив цю несамовиту атаку на крокодилів. Судаку не сподобався власний промах, і він, люто клацаючи пащекою, готувався до нової атаки.

Сашко негайно розвернув «Пройдисвіта». Судак зовсім не зважав на якийсь там неїстівний всюдихід, його увага зосередилась на зграї крокодилів зі списами. Щиро кажучи, списи порівняно із судаком виглядали, як малесенькі сірнички. Очі судака наливались кров’ю, а крокодили зі списами виглядали якось блідо. Кожному з них дуже хотілось втекти, але вони розуміли, що поодинці взагалі будуть беззахисними.

Судачище збурив воду потужними плавниками і кинувся на своїх жертв. Проте Сашко не гаяв часу