Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

Дірка дуже засмутила ця зустріч, але кілька днів по тому він був просто в шоці, виявивши, що ранком наступного дня та бідолашна жінка дізналася, що виграла в розіграші державних облігацій 250 тисяч фунтів стерлінгів. Тієї ночі він кілька годин стояв на даху свого будинку, грозив небу кулаком і кричав «Припини це!», доки сусід не поскаржився поліції, що не може заснути. Поліція приїхала на виклик на машині з верескливою сиреною, яка розбудила весь квартал.

Сьогодні, цього ранку, Дірк сидів у себе на кухні й пригнічено дивився на свій холодильник. Уперта кипучість, завдяки якій він зазвичай проживав ще один день, була придушена в зародку цією справою с холодильником. Там, усередині була ув'язнена його воля, замкнена єдиною волосиною.

Він подумав, що йому потрібен клієнт. «Будь ласка, Боже, — думав він, — якщо існує який-небудь бог, будь-який, дай мені клієнта. Звичайнісінького простого клієнта, чим простіше, тим краще. Довірливого та багатого. Когось такого, як той чувак учора». Він постукав пальцями по столу.

Проблема була в тому, що чим довірливішим був клієнт, тим гірше зрештою почувався Дірк через свою добру натуру, яка постійно ставала дибки, роблячи з нього дурня в найменш слушні моменти. Дірк часто погрожував кинути свою добру натуру на землю й притиснути її горлянку коліном, але зазвичай вона перемагала його, перевдягнувшись відчуттям провини або самокатуванням, а в такому костюмі вона могла легко викинути його з рингу.

Довірливого та багатого. Хоча б настільки, щоб Дірк зміг сплатити деякі, ну хоча б один зі своїх найбільших боргів.

Він запалив сигарету. Дим кружляв у ранковому світлі й причіплявся до стелі.

Як той чувак учора…

Він завмер.

Чувак учора…

Світ затамував свій подих.

Тихо та обережно до Дірка доходило, що десь відбулося щось страшне. Відбулося щось жахливо погане. Він відчував, що навколо нього в повітрі висить катастрофа. Його коліна затремтіли.

Він думав, що йому потрібен клієнт. Він думав про це за звичкою, бо саме про це він думав о цій годині ранку кожного дня. Але він забув, що в нього вже є клієнт!

Він шалено подивився на годинник: майже пів на дванадцяту. Він труснув головою, намагаючись прогнати мовчазне дзвеніння між вухами, потім істерично кинувся до свого капелюха та шкіряного плаща, що висіли за дверима.

П'ятнадцять секунд по тому він вийшов з будинку, спізнившись на п'ять годин, але рухаючись дуже швидко.

Хвилину або дві по тому Дірк зупинився, щоб подумати, як йому діяти. Замість того, щоб з'явитися на п'ять годин пізніше захеканим, буде краще, якщо він з'явиться через п'ять годин і кілька хвилин, але тріумфально. «Боже, хоч би я не надто рано прийшов!» було б слушною початковою реплікою, але вона вимагала якогось продовження, а йому на думку нічого не спадало.

Можливо, було б швидше, якщо він повернеться додому й поїде на машині, але йти до клієнта було недалеко, а сидячи за кермом він мав надзвичайну схильність до блукання. Здебільшого вона була пов'язана з його методом дзен-навігації, який полягав у тому, що він знаходив перше-ліпше авто, яке виглядало так, ніби знає, куди їде, і просто їхав за ним слідом. Результати були частіше дивовижні, ніж успішні, але він вважав, що це було варто продовжувати хоча б заради тих небагатьох випадків, коли результати виявлялися дивовижно успішними.

Більш того, він не мав певності щодо працездатності своєї машини. Це був старенький «Ягуар», виготовлений у той особливий період історії цієї компанії, коли вони робили машини, що мусили заїжджати на СТО частіше, ніж на заправку, а між двома поїздками часто потребували кількох місяців відпочинку. Втім, тепер, трохи подумавши, Дірк був упевнений, що бензобак пустий, а щоб наповнити його, у нього не було ані готівки, ані пластикової картки.

Він облишив ці думки як абсолютно безперспективні.

Міркуючи над своїм становищем, він зупинився, щоб купити газету. Годинник на магазині показував одинадцяту тридцять п'ять. Прокляття. Він подумав, чи не облишити йому цю справу. Просто піти й забути про неї. Пообідати. Бо в будь-якому разі ця справа чревата труднощами. Точніше, вона чревата однією конкретною трудністю: як за таких обставин зберегти обличчя. Уся ця справа була повною нісенітницею. Клієнт вочевидь був не сповна розуму, і Дірк не став би навіть думати про те, щоб взятися за цю справу, якби не одна важлива річ.

Триста фунтів стерлінгів на день плюс витрати.

Клієнт погодився на це без торгу. А коли Дірк почав свою звичайну промову про те, що його методи, які базуються на фундаментальному взаємозв'язку всього з усім, часто призводять до витрат, які недосвідченому оку можуть видатися недоречними, клієнт просто відмахнувся від цього, як від якоїсь дрібниці. Такі клієнти подобалися Діркові.

Єдина річ, на якій клієнт наполіг під час нападу майже надлюдської розсудливості, полягала в тому, що Дірк мав прибути, просто мусив, мусив, мусив прибути й бути готовим, пильним і уважним, обов'язково, не спізнившись ні на секунду, о шостій тридцять ранку. Неодмінно.

Що ж, просто клієнтові доведеться визнати, що в цьому він теж помилився. Пів на сьому вранці — це просто абсурдний час, і він, клієнт, не міг казати це серйозно. Від половини на сьому до дванадцятої — ось що він, напевно, мав на увазі,