Читати книгу - "Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…"

планує, сподівається, ось-ось очікує здійснення своїх мрій, а вони чомусь так і залишаються на недосяжному горизонті. Але я досягну!!! — раптом закричала на весь голос. Очі її наповнилися сльозами. — Допливу!!! Всупереч долі досягну!!! Більше не буде душевних мук, холоду… Завтра зійде сонце й зігріє моє самотнє серце!

Повільно розірвала масивне намисто із живих квітів, кинула на пісок, роззулася, увійшла до води. Глибше, глибше… Поки не відчула, що дна немає. Тоді попливла.

Пливла довго, до знемоги. Коли зрозуміла, що сили покидають, перевернулася на спину, аби полежати й відпочити. Але звідкілясь взялися підступні хвилі, що накривали обличчя.

Глянула у бік берега. Далеко. Назад не допливе. Та й не треба… Зібрала останні сили й рушила вперед. Ще трохи, ще… ще… Ні, більше не може. Ноги перестали рухатися. Майя зависла у вертикальному положенні, наче свічка у невагомості. Руки хаотично били по воді, рот то з’являвся над водою, то зникав. Цього вистачало лише, щоб ковтнути повітря. Але нерухомі ноги все глибше занурювали тіло. Обличчя вже не досягало поверхні. Ще кілька різких рухів руками й відчула повну ейфорію, спокій, забуття…

Та раптом у грудях щось запекло, глибокий, важкий кашель рвав легені, хтось боляче бив по спині. Тоді перевернув горілиць, щосили надавив на груди. Свідомість поверталася. Майя знову побачила над собою магічне зоряне небо. А ще… Незнайомець? Але, як? Що він тут робить, на безлюдному нічному березі?

— О, Господи, жива! — несподівано почула рідну мову. — О-ох і налякала ж ти мене.

— Я що? Допливла до горизонту? — все ще, не усвідомлюючи дійсності, машинально запитала.

— Ага, до горизонту, — саркастично перекривив її рятівник, викручуючи свою мокру майку. — Точно. Про що ти думала?! — раптом сердито закричав на бідолашну, яка ще не відійшла від шоку. — А якби мене не було поряд?! Хто б тебе витяг з води?! Я бачив, як безпомічно ти чіплялася за життя, коли зрозуміла, що вороття немає.

— То ти розумієш українську? — здивувалася Майя. — А я думала…

— Думала вона… — не вгавав сердитий рятівник. — Судячи з вчинків, думати ти взагалі не здатна. До готелю доберешся сама. Якщо знову вирішиш звести рахунки з життям — на мене не розраховуй, — гнівно кинув й твердими, впевненими кроками подався геть.

— Гей! — раптом почув у спину гнівний жіночий крик. — Хто ти такий, щоб так зі мною розмовляти? — важко звелася на ноги Майя й попленталася слідом. — Скільки тобі років, що дозволяєш собі хамити, наче перед тобою неповнолітнє дівча?! Я доросла жінка! Сильна! Упевнена в собі! Старша за тебе! Май хоч крихту поваги! Вибачся негайно!

Та незнайомець не реагував. Мовчки прямував до готелю, повністю ігноруючи її істеричні крики.

Така реакція молодого чоловіка остаточно вивела Власову із себе. Досі жодна людина не дозволяла собі так відверто ігнорувати її.

— Я до тебе звертаюся! — все ще намагалася наздогнати його Майя. — Хто взагалі просив тебе лізти у воду й рятувати мене?! Хіба я волала про допомогу?! Чого ти взагалі поплентався за мною?…

Раптом незнайомець зупинився, як вкопаний. Різко повернувся, рвучко підійшов до розгніваної жінки.

— Якщо ти зараз не замовкнеш — я за себе не ручаюся, — злісно просичав прямо їй в обличчя.

На секунду Майя аж втратила дар мови.

Проте, як тільки побачила перед собою чоловічу спину — знову набралася хоробрості.

— Ти ще й погрожуєш мені?! — знов закричала. — І що ти зробиш?! Затягнеш мене у воду і втопиш?! Ну давай?! Не тікай! Якщо ти справжній чоловік…

Зненацька, не на жарт розлючений незнайомець, розвернувся. Одним блискавичним рухом згріб Майю в сталеві обійми, повалив на пісок, придавив своїм могутнім тілом. Нещасна спробувала крикнути, але його уста міцно запечатали її рот. Сильні руки буквально розірвали мокре легеньке плаття. До смерті перелякана жінка спробувала визволитися, але цим тільки розпалила й без того вже назріле його бажання. Він заволодів нею жорстко, сильно. То була якась тваринна, неконтрольована пристрасть, божевілля на межі ґвалтування. Відчувала тільки страшний біль і свою неміч. Зовсім не так уявляла романтичні ночі на золотому піску.

Нарешті відчула його важке дихання. Все скінчилося.

— Ти жива? — несподівано ніжно, прошепотів їй на вухо незнайомець.

Але Майя уже навчилася мовчати. Вмить зрозуміла, що вона не на роботі, не начальник, якого всі слухаються й беззаперечно виконують накази. Перед нею — чоловік — сильний, рішучий, вольовий. Він не питатиме її дозволу, не боїться образити. Зазвичай такі подобаються жінкам, але Власова, крім страху, нічого не відчувала.

— Пробач, — знову прошепотів, не міняючи положення тіла. — Зазвичай я не такий. Ти розбудила в мені якогось звіра. Шкодую, — притулився чолом до її чола й глянув у налякані очі.

— Як же я у такому вигляді з’явлюся у готелі? — тихо запитала Майя. Вона вже розслабилася. Здається, він не несе загрози.

— Щось придумаємо, — хитро посміхнувся. — То що? Кажуть: «Секс — привід для знайомства», — весело продовжив, коли поверталися берегом. — Я Єгор. А тебе, як величають?

— Не завжди, — загадково відповіла. — Називай мене Русалкою.

— Справді? — заокруглив від здивування очі. — А ти щодалі, то більше мені подобаєшся.

Ранок зустрів їх у його номері.

То була гаряча ніч, пристрасна, наче їм обом довго не давали їсти й нарешті погодували.

А наступного дня Єгор відкрив Майї світ своїх уподобань: стрибок з парашута й глибинний дайвінг.

Наступні три дні не відрізнялися різноманітністю: виснажливий день — насичена ніч з невеличкими перервами для сну.

Зазвичай Єгор приїжджав на моря, щоб відпочити у прямому сенсі цього слова: побулькатися у воді, вигрітися на сонці, покататися на аквабайку, стрибнути з висоти, зануритися на глибину. Ввечері, спостерігаючи за заходом сонця, розслабитися, попиваючи на самоті дороге вино. Романтичні знайомства, як правило, не входили в його плани. Однак, навіщо відмовляти собі у задоволенні, коли жінка сама прагне близькості. Це ж курортний роман, який закінчується одночасно з відпусткою.

Що відчувала Майя — не могла зрозуміти. Їй подобався