Читати книгу - "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?"

Людей обдурюють, підміняють “речизмом” загальнолюдські цінності й усталені моральні принципи.

Один із найбільших експериментів в історії людства пов’язаний з комунізмом, який хотів поєднати свободу й рівність. Цей експеримент, здійснюваний в СРСР, зазнав невдачі. Бо від самого початку передбачав викорінення буржуазної моралі (так її називали марксисти), і навіть історичні й етичні передумови цієї моралі. Мовляв, звільнившись від кайданів старої моралі, наче Фенікс із попелу, відродиться нова людина без споконвічного антагонізму між індивідуальними та суспільними інтересами. Для розуміння глибинних причин провалу цього експерименту треба згадати слова Г орбачова, який бачив істинну причину розвалу соціалістичної системи в кризі моралі. Тим самим підривається й основа економічного прогресу, оскільки ніхто не хотів приймати рішення й відповідати за них. Горбачов вважав, що з кризи моралі починається масовий алкоголізм і зростає злочинність.

Тому, перш ніж розглядати питання матеріального, технічного й організаційного характеру, нам варто було б подумати про духовні передумови ліберальної політики.

Принципом демократії Платон вважав свободу, вона й донині залишається найвищою людською цінністю. Якщо ж демократія вбачає під свободою свавілля, то вона хибно усвідомлює свій власний сенс.

Якщо кожен може робити все, що йому заманеться, демократія зазнає відчутної кризи. Причому — сама, а не зі злої волі ворогів демократії. Анархія стає нестерпною, і слідом за нею настає тиранія. Демократичне суспільство передбачає, за Платоном, право громадян обирати спосіб життя, який вони хочуть, а також свободу вибору — брати участь у політичному житті чи ні. Однак свавільне використання свободи, зловживання нею призводить до загибелі демократії. Демократія розвивається з олігархії, яка для Платона була тим, що ми сьогодні називаємо капіталістичним суспільством, де багаті панують над бідними. За олігархії нація втрачає єдність і розпадається на дві суспільні верстви: на багатих і бідних. Зважте на те, що за олігархії нема середнього класу, бо ворогом середнього класу є інфляція та високі податки.

Для вирішення проблеми глобалізму важлива єдність нації. Вона має доленосне значення не тільки для України, а й для майбутнього Європи, для всього світу. Від глобалістів ми чуємо запевнення, що епоха національних держав одійшла в минуле. Історія рухається далі, а найпрогресивнішими народами й державами треба вважати ті, які швидше, рішучіше й радикальніше звільняться від міфу національної держави.

Однак згадаймо, як в Америці після поразки у в’єтнамській війні панували відповідні настрої, а після війни в Перській затоці в тій же Америці вибухнула ейфорія націоналізму. Всі великі демократії черпають сили в єдності демократії з національною свідомістю.

Епоха Нового часу позначена протистоянням двох універсальних ідей. З одного боку, існувала ідея відмирання націй з остаточною перемогою соціалізму, а з другого — ідея подолання націй за допомогою встановлення капіталістичного, ліберально-демократичного світового порядку. Обидві вони зазнали краху. Переміг, зрештою, принцип, що тільки національна держава є вирішальним структурним елементом політики. Відмова від національної ідеї неможлива.

У всьому західному світі ліберальний універсалізм з’явився на історичній арені лише у зв’язку з націями й національними державами, тільки ступінь цього зв’язку був різним. Національна ідея є в усьому світі єдиним структурним елементом політики, що формує саму політику. Така перша причина, чому ми не можемо відмовитися від національної свідомості. З другого боку, в політичному відношенні немає іншого інструмента й іншої організаційної форми, окрім національної держави, який би дав змогу здійснити універсальну взаємодію, наднаціональні зв’язки. Відомий сучасний німецький філософ, професор університету Хоенхайм у Штутгарті Гюнтер Рормозер у книжці “Кризис либерализма” (М.: РАН, Інститут філософії. — 1996 р.), пише: “Можна створити європейську спільноту, але це не приведе до єдності Європи. Єдність Європи, що охоплює також Східну Європу і Росію, може бути створена тільки політично дієздатними й автономними національними державами. Якби якийсь всесвітній уряд, наділений монопольними повноваженнями на застосування військової сили, спробував установити мир у всьому світі й створити на свій розсуд спокій і порядок, це призвело б не до припинення війн, а, навпаки, до остаточного перетворення політики в терор. Спроба замінити міжнародну політику всесвітньою поліцією не створила б миру на землі. Наслідком було б лише перетворення традиційних війн у тероризм. Поліцейські акції не придатні для усунення політичних конфліктів. Вони ведуть до поширення тероризму”.

Цю тезу професора Рормозера підтверджують події в Югославії, Палестині, Іспанії, Чечні, Англії. Про це мають пам’ятати прихильники глобалізму й нового світового порядку.

Останній аргумент на користь утвердження національної ідеї стосується прав людини. Якщо немає національних держав, що добиваються визнання прав людини, тоді ці права залишаються лише деклараціями. Досвід ХІХ і XX століть свідчить, що захистити права окремої людини або меншин може тільки національна держава, яка усвідомлює себе державою правовою.

Нині історію України переписують по-новому. Проте цим переписувачам варто знати, що як тільки ми відмовляємось від історії, абстрактно ставимось до минулого, то розпадається внутрішній порядок у суспільстві, усі форми етносу, які пов’язують людей між собою і зумовлюють їхню спільність. Залишається тільки прагнення до задоволення індивідуальних інтересів і потреб. Деструктивні сили, які розділили слов’янський світ на частини і не шкодують засобів для того, аби відірвати Україну від Росії, а потім розділити й Україну на частини, мають на меті далекосяжні плани. “Якщо розпадаються духовні, моральні й релігійні сили, що єднають людей, з відмовою від історії, суспільство втрачає також і здатність до здійснення політики, — застерігає професор Рормозер. — Із розвитком цього процесу й розпаду інтегративних сил настає момент, коли вже стає неможливо формувати колективну політичну волю, оскільки відсутня необхідна для цього реальна спільнота”.

Сучасна демократія культивує свій основний міф про те, що начебто врешті-решт править і є сувереном сам народ. Тільки національна ідея (а не міф входження в європейський дім) робить сучасне суспільство здатним до здійснення політики й демократії. Передумовою утворення націй була спільна історична пам’ять, яку поділяли усі. Черпаючи життєву снагу в спільному досвіді, в пережитому, в спільній історії, нація згуртовується через відчуття спільної долі.

Нашим західним учителям і радникам важко зрозуміти, як багато спільного єднає український народ із російським: диктат і насильство над нашими народами “вибраного народу” після