Читати книгу - "Дзвони зеленої Галактики"

— Що зроблено?

— В океані шторм, а розлив надто великий, щоб оточувати його бонами. Танкер типу “ножиці” знаходився неподалік і вже вирушив у район аварії, та самому йому не впоратись. Єдина надія на ваші об’єкти “305”. Миколо Володимировичу, члени надзвичайної комісії по ліквідації нафтового забруднення зібралися на борту екологічного судна “Академік Орлов”.

— Негайно прибуду.

У кают-компанії судна “Академік Орлов” були начальник морінспекції капітан Нікітін, капітан судна Єрмошкін, директор морського заповідника Острів балянусів Ісаченко, професор Векшин, доктор біологічних наук Коршунов. Комісія мала ухвалити рішення неабиякої складності. Найбільша відповідальність лягала на авторів об’єктів “305”. Слово взяв професор Векшин.

— Мій співавтор Ігор Борисович Коршунов, як і я, лауреат премії Міжнародного союзу охорони природи. Він — біолог, останній, можна сказати, учень академіка Орлова. В об’єкті “305” нам вдалося втілити ідею Аркадія Фомича Орлова, про яку свого часу навіть друзі академіка говорили як про “дещо передчасну і фантастичну”. На таке Аркадій Фомич завжди відповідав, трошки змінивши вислів Фрітьофа Нансена: “Звинувачення у фантастичності приймаємо”. Проте повернуся від історії питання до його суті. Наш об’єкт “305” — це плавучий мікрозавод, який поглинає розлиту нафту, перероблює її на пластмасу і будує подібний до себе об’єкт. Метал добувається з морської води. Енергія — за рахунок хвиль. В цілому я повністю виклав ідею Орлова і принцип дії нашого з Коршуновим об’єкта.

— Чому використано енергію саме хвиль?

— За статистикою, а ми користувалися даними Ллойда, більшість корабельних аварій відбувається під час штормів. Згадайте історію загибелі танкера “Арідо Надіс”. От ми і вирішили використати хвилі. Вони хитають крила, а ті обертають генератор.

— Швидкість збудування об’єктів?

— Якщо вистачає нафти — півтонни на об’єкт, то він буде готовий за годину. Процес лавиноподібний — була б нафта і штормові хвилі.

— Тобто для ліквідації розливу достатньо 10–12 циклів, а це 12–15 годин. Значить, заповідник буде врятовано!

— На жаль, товариші, ваша радість передчасна.

— Ви не певні в надійності роботи об’єктів?

— Надійність гарантована — триста чотири зразки позаду. Непокоїть інше…

Всі об’єкти “305” проходили випробування в штучних умовах, в інститутському басейні, де хвилі здіймалися спеціальними вібраторами і об’єктам пропонувалася як “органічна їжа” тільки нафта! А що, як у природних умовах об’єкт, поглинувши всі вуглеводневі сполуки нафтової плями, “відчує” смак до органіки і вийде з-під контролю. Звичайно, ми передбачили в об’єктах і пристрій самознищення, але в умовах штормового моря розшукати кожен з них за короткий час буде нелегко і вони можуть завдати шкоди мешканцям моря… Адже 10–12 циклів — це двадцять тисяч одиниць! Якщо навіть один процент об’єктів перетвориться на хижаків — увесь заповідник з’їдять. Щоправда, ми заклали в первісні об’єкти програму охорони живого, та чи збереглася вона?..

— Це єдиний вихід. А вовків боятися — в ліс не ходити! — сказав Нікітін. — Об’єкти підготовлено до відправки, і з ними вилітає Коршунов. Якщо “Академік Орлов” готовий вийти в океан, пропоную лягти курсом на район екологічної катастрофи і встановити з Ігорем Борисовичем Коршуновим надійний радіотелефонний зв’язок.

Шторм не вгавав. Важкі хмари неслися прямо над водою і обрушували косі смуги дощу на схили водяних гір. Поривчасті шквали зривали з вершин сірувату піну і вкладали її рівними смугами між валами. Тисячі кілометрів котилися вали океаном, щоб розбитися об прибережні скелі в одвічній боротьбі хвиль і суходолу. А тут на їхньому шляху поставало нафтове поле. Вали гнівно кидалися на нього, намагаючись розірвати, розкидати в усі боки чорну перепону. Та поле опиралося, воно позбавляло водяних велетнів їхніх сірих шапок, і вони рухалися по ньому положистими горбами.

Згори здавалося, що під чорним покривом понуро бродить стадо злющих драконів, які прагнуть скоріше дістатися далекого берега, щоб поглинути його.

Літак плавно по колу облетів розлив, намагаючись якнайточніше визначити подальший шлях нафтового поля.

— Ну що, почнемо? — звернувся пілот до Коршунова, що припав до вікна і мав блідий вигляд.

Він тільки мляво посміхнувся і махнув рукою.

П’ятнадцять об’єктів “305”, схожих на рожевих, товстих, бездзьобих пінгвінів, підвішених до жовтогарячих парасольок, полетіли за борт і одразу зникли серед чорних горбів.

— Ніяких слідів, — засмучено вимовив пілот.

Коршунов знову не відповів нічого і тільки підняв десять пальців.

Рівно через годину літак облетів розлив — помітних змін не було.

Але минуло ще сім довгих годин, і серед чорноти розливу з’явилися зеленуваті прогалинки, оточені рожевими пухирцями. Потім прогалинки почали стрімко рости, а пухирці виструнчилися в ланцюжки.

— Ви хіба вчили їх ходити парадним строєм? — пожартував пілот.

— Все значно простіше, — посміхнувся у відповідь Коршунов. Напруженість зникла з його обличчя, і воно одразу помолодшало. — Крила, поглинаючи нафту, реагують на її кількість і розвертають об’єкт на “найбільший улов”, через те і шикуються строєм.

— Хитро… — замислено сказав пілот і повів літак до танкера-нафтозбирача, щоб скорегувати його курс.

З літака помітили танкер саме в той момент, коли його корпус розкрився, як велетенські ножиці, і дві його частини, утворивши гострий кут, врізалися в розлив.

Між корпусами хвилювання зменшилося, плівка з нафти товстим шаром зібралася в куті, й звідти насосами її почали відкачувати в трюм.

Літак покружляв над судном і знову полетів перевірити об’єкти. Вітер гнав туди основну масу розлитої нафти, неначе хотів зашити на чорній ковдрі розливу дірку, що її прогризли рожеві пухирці об’єктів.

Все ж, коли споночіло, на полі розливу були вже величезні прогалини, по яких одразу заходили пінисті буруни.

У кабіні літака залунав сигнал радіотелефону.

— Коли думаєте закінчувати? — запитав Нікітін.

— На світанку.

— Можу вас привітати… Вранці на біомеханіка Коршунова чекатимуть преса і телебачення — увічнять зустріч автора зі своїм творінням на березі заповідника. Не забудьте — щасливий герой має бути фотогенічним…

Ну, це жарти, Ігоре Борисовичу, відпочиньте, якщо зможете — засніть і, до речі, не хвилюйтеся за об’єкти. Синоптики обіцяють ослаблення вітру, і вранці траулери, які спеціально виділено для цього, будуть виловлювати їх — жодного не пропустять.

— Дякую за поради і турботу, — Коршунов посміхнувся, та було помітно, що він занепокоєний. — Я прошу посадити вашу машину на аеродром заповідника…

Прогноз був точним: вітер майже вщух, світанкове проміння підзолочувало останні хмари, що зникали за горизонтом, та океаном ще котилися грізні вали і розбивались на прибережному камінні.

Раптом серед хвиль майнуло щось рожевувате, ще кілька хвилин — і велика хвиля винесла далеко на берег рожеве округле тіло з широко розставленими коричневими крильми. На одному