Читати книгу - "Дзвони зеленої Галактики"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тижнем раніше до квартири власника підводного апарата “Магдалена” завітав несподіваний гість — співробітник фірми “Морська нафта”.
— Привіт, Девісе!
— Радий тебе бачити, Френку!
— Тебе можна привітати. Кажуть, що “Магдалена” поміняла двигуни і тепер може йти від Сіднея до Лондона без заправки.
Господар помітно знітився, але гість, не зважаючи на це, вів далі:
— Декого дивує, яким чином двигуни, призначені на бойові космічні кораблі, перелетіли з Вашінгтона у наш всіма забутий закуток. Але є люди, які розуміють, що такий переліт коштував чималих грошей, і ладні допомогти хлопцеві, що зумів провернути таке діло.
Господар насторожився. Його випещене обличчя, бездоганний костюм, тонкі доглянуті руки мало нагадували підводника. Проте в порту постійно жили чутки про його хвацькі браконьєрські рейди до підводних заповідників і про таємничі експедиції до невідомо як затонулих застрахованих суден.
— Буду відвертим, Френку! Якщо йдеться про підводну перекидку партії наркотиків, зброї чи терористів — діла не буде.
— А якщо — нафти?
— Нафти?
— Подивися, — гість показав на глобусі, що прикрашав стіл, два об’єкти на відстані приблизно двісті миль один від одного. — Це бурові. На одній нафти немає. На другій вона б’є фонтаном. Власникам “сухої” бурової необхідно відправити в порт бодай один танкер з нафтою, і тоді ціни на їхні акції підскочать, їх можна буде негайно спекатися. А непоганий процент від виторгу — твій.
— Далі.
— Танкер замовлено. Замовлено й шість “корів”, розумієш?
— Так, м’яка тара для нафти фірми “Зодіак”.
— Вся операція має пройти під водою. Твої умови!
— Це не наркотики, але теж можливі неприємності! Тут заборонена зона, а на бурову вже нападали, тож можуть бути мінні загородження.
— Боягузи не виграють! Умови!
— Риночна вартість нафти, відшкодування витрат і двадцять процентів акцій.
— Ну, Девісе, у тебе і розмах!
— То “так” чи “ні”?
— Так, якщо відпливеш післязавтра. До речі, за тиждень очікується шторм…
Шторм справді розігрався, та пінисті вали не могли розхитати чорної води глибин, де, ретельно пристосовуючись до рельєфу дна, рухався підводний апарат.
Нарешті у хисткому світлі прожектора з’явилася сіра стіна, що йшла вгору. її чіткі геометричні форми підтверджували, що це творіння рук людських.
— Ну, господарю, вдоволений? — спитав Девіса штурман. — “Магдалена” біля об’єкта, і все тихо, сонарів не чути.
— Тим гірше для них, тим краще для нас. Наспівуючи модний шлягер про страусеня, Девіс почав “роботу”. З-під днища апарата висунулася бурова трубка з алмазною коронкою. Вона врізалася у бетон, і “Магдалена” почала кренитися. Стиснувши зуби, пілот і штурман відчайдушно працювали важелями керування, щоб не дати апарату закрутитися. Навіть крізь воду було чути рипіння і скрегіт. Та ось на пульті засвітився жовтий вогник.
— Пішла нафта! — зраділо крикнув штурман.
Одну з “корів” прилаштували заповнюватись, а “Магдалена” перемістилася до наступної цистерни.
Девіс і цього разу підтвердив своє право називатися “королем підводних апаратів”. В його руках “Магдалена” шість разів виконувала каскад фігур найвищого пілотажу. Спочатку, в крутому крені, за сантиметр від бетону, що загрожував розірвати обшивку, вона входила в зазор між “коровою” та стіною. Вже з першої проби Девіс перемикав маніпулятором бурову трубку. Крутий розворот — і другий маніпулятор відсікав її. Рухом убік апарат ніжно відводив “корову”. Вона ледь помітно починала спливати, та перед тим, як вирушити за нею, пілот “Магдалени” встигав накласти бетонну латку, яка ховала обрубок труби. Апарат доганяв “корову” і буксирував її до якоря. Через кілька годин виснажливої роботи караван роздутих “корів” було зібрано.
Тепер не боїться,
Тепер не боїться
І страусенятко
Вилізти з яйця! —
вперто повторював Девіс, намагаючись відігнати хвилю страху, що невідомо звідки накочувалася на нього.
Довгий поїзд, в якому “Магдалена” правила за локомотив, а м’яка тара — за вагони, нісся над самісіньким дном, віддаляючись з кожною хвилиною від спустошеної бурової.
— Тепер не боїться… — знову заспівав Девіс. Він не встиг закінчити — пролунав цокіт, наче хтось пробіг на підборах до металу.
— Сонар… — зблідлими губами прошепотів штурман.
Він був правий. Ультразвуковий промінь протикорабельного захисту бурової намацав “Магдалену”.
Ривком Девіс перекинув важелі швидкості на самий повний хід. Негайно запрацювали гвинти форсажних двигунів. Швидкість “поїзда” стрімко зросла, та було вже пізно. Господарі бурової купували тільки найновішу бойову техніку.
Мікропроцесор “мислячої донної міни” не вловив закодованого сигналу “свій”, блискавично розрахував маршрут невідомої цілі й запустив механізм спливання. В чорній глибині, де лише зрідка блимали вогники глибоководних рибин і креветок, почалася смертельна гонка витворів рук людських.
“Корови” з нафтою, що неслися за “Магдаленою” звивистим ланцюгом, були сприйняті “машинним розумом” як окремі цілі. Бойовий заряд мін автоматично розподілився на окремі сегменти, і міна вистрілила одразу по всіх “цілях”. Прилади спрацювали чітко — всі сегменти влучили. Гуркіт вибухів колихнув безодню. Глухим відлунням озвалися розриви балонів “Магдалени” — останній звук, почутий її командою. Знівечений корпус підводного апарата повільно падав на дно, а з розірваних оболонок “корів” потяглися нагору густі, тягучі струмені нафти, утворюючи багатокілометрову пляму на поверхні штормового океану.
Екологічний супутник “Чистота-3” линув просторами космосу, оглядаючи всю поверхню планети у п’яти кольорах, разом з ультрафіолетовим та інфрачервоним. На екранах станції спостереження пропливали фантастично різнобарвні карти Землі, що підсвічувалися заспокійливим блиманням зелених вогників.
Минуло всього дві години після загибелі “Магдалени”, коли на екранах з’явилася пляма розливу, й одразу спалахнули червоні вогники, пролунав сигнал тривоги, заоберталися диски “магнітної пам’яті”, підказуючи збентеженому черговому кращий варіант боротьби з “чорною” небезпекою. Вітер, хвиля, течія гнали пляму в бік морського заповідника Острів баланусів.
Пальці чергового звично пробігли клавіатурою, і на екрані потекли пульсуючі рядки:
“Збирання нафти.
Важкими бонами оточити…”
Ще натиснуто кілька клавіш:
“Екологічне судно — нафтозбирачі — танкери типу “затока” або типу “ножиці” (місткість три тисячі тонн)…”
І знову на дисплеї засвітилися рядки: “Можливе застосування об’єктів “305” (вироби, які випускає лабораторія біомеханізмів імені академіка Орлова А.Ф.)…”
Супутник ще не завершив обліт планети, коли в квартирі директора науково-дослідного і проектного інституту “Мортехзахист” професора Миколи Володимировича Векшина пролунав дзвоник відеотелефону.
— Вибачте, що турбую, Миколо Володимировичу, — на екрані з’явилося схвильоване обличчя чергового. — Розлив нафти… Понад тридцять тисяч тонн!
— Як це сталося?!
— Абсолютно незрозуміло! Танкерів поблизу не було, трубопроводів і свердловин немає. Почалося розслідування, у прилеглому районі прикордонники знайшли магнітофонний запис, який зберігся у водонепроникному контейнері, ніби пляшкова пошта. Може, вдасться щось з’ясувати.
Розлив страшний. За даними спостерігачів, у розлив уже потрапили і загинули кілька зграй птахів,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзвони зеленої Галактики», після закриття браузера.