Читати книгу - "Академія пана Ляпки"

— Зимно-зимно-тепло, зимно-тепло-тепло. Годинник ходив дуже довго, а коли став наближатися до вікна, грубка заволала:

— Тепло-тепло-тепло!

Годинник пильно оглянув підвіконня й раму, а потім почав нишпорити в фіранках.

— Гаряче-гаряче! — не вгавала грубка.

І виявилося, що зубочистка спокійнісінько стирчить У фіранці при самій підлозі.

Так хворі речі відшукали згубу пана Ляпки.

Ми пробули в лікарні хворих речей до полудня. Пан Ляпка о цій порі завжди вдруге снідає, а ми йдемо до ставу чи на майданчик, де проходить урок на свіжому повітрі.

Залишивши лікарню хворих речей, ми спустилися вниз, а пан Ляпка випурхнув просто у вікно й подався на город ловити метеликів. Матеуш вивів нас на майданчик, де мав бути урок географії. Я до цього був уже в двох школах, проте вперше в житті бачу такі уроки з географії.

Матеуш викотив на майданчик великого глобуса, що мав правити за м'яча, поділив усіх нас на дві команди й наказав стати так, як під час гри у футбол. Матеуш був за суддю. Він гасав слідом за гравцями й свистів, коли хтось із нас давав фука. Гра полягала в тому, щоб, підфутболюючи глобуса, водночас вигукувати назву того міста, ріки чи гори, в які поціляв носок черевика.

За Матеушевим сигналом гра почалася. Ми бігали за глобусом і щосили гамселили по ньому ногами. За кожним ударом хтось із гравців вигукував:

— Рим!

— Австралія!

— Лондон!

— Татри!

— Київ!

— Вісла!

— Берлін!

— Греція!

Матеуш раз у раз свистів, бо виявлялося, що Антоній замість Греції вигукнув «Швеція», Альберт переплутав Крим і Рим, а Анастазі Африку сприйняв за Балтійське море.

Ми були в захваті від цієї гри, штовхали один одного, падали, вигукували назви міст, країн, морів. У Матеуша збігав із дзьоба піт. Я хекав, мов ковальський міх. А проте знань із географії тут я набрався куди більше, ніж у двох попередніх школах, де навчався протягом трьох років.

Під самісінький кінець гри сталася прикра несподіванка: один з Августів так підфутболив глобуса, що той злетів мало не під хмари, а потім спустився не на майданчик, а за мур у якусь із сусідніх казок. Всі ми дуже засмутилися, бо не знали, в якій із казок шукати свого м'яча: чи то податись до Хлопчика-мізинчика, чи до Трьох поросят, чи до Сіндбада-мореплавця.

Із роздумів нас вивів веселий Матеушів голос:

— Ага, опці! Що означало:

— Увага, хлопці!

Ми глянули в той бік, куди він показував, і закам'яніли: від муру до нас наближалася Снігова Королева, а за нею дванадцятеро гномів несли'на плечах нашого глобуса.

Ми кинулись назустріч і якнайщиріше їх привітали.

Снігова Королева ласкаво усміхнулась до нас і сказала:

— Ваш м'яч розбив кілька моїх іграшок, проте я вам вертаю його за умови, що ви навчите моїх гномів географії.

— Авжеж! Залюбки! — заволав Анастазі, що був між нас найсміливіший.

Тим часом сталося несподіване: Снігова Королева, а з нею і її дванадцятеро підданців, почали танути й розпливатися в гарячім промінні серпневого сонця.

— Я забула, що у вас зараз літо,— сором'язливо прошепотіла Снігова Королева.

Поки ми гадали, що вдіяти, бідна Снігова Королева меншала й меншала, поки й зовсім розтала, перетворившись на маленький прозорий струмочок. З ним злилося дванадцять інших струмочків, і всі разом вони потекли до однієї із шпарин у мурі, мугикаючи відомий марш гномів:

Гей-га, гей-го, Додому біжимо!

«Добре, що я не із снігу!» — подумалося мені, коли я проводжав очима струмок.

Так закінчилося гостювання Снігової Королеви в академії пана Ляпки.

Із замрії мене вивів гучний дзвінок.

То Матеуш скликав нас на обід.

Кухня пана Ляпки

В академії пана Ляпки ніхто нікому не слугує, все, що треба, ми робимо самі. Обов'язки між учнів розподілено так, що кожен із нас відповідає за якусь роботу. Анастазі і відчиняє й зачиняє браму, а ще наглядає за повітряними кульками пана Ляпки. П'ять Августів стежать за нашим одягом та білизною, пильнують, щоб усе було чисте, штопають шкарпетки й пришивають ґудзики. Альберт і один з Антоніїв прибирають у парку та на майданчику; Альфред і другий Антоній накривають на стіл і розносять страви; другий Альфред і третій Антоній миють посуд; Артур опоряджує шкільний зал; три Анджеї дбають про лад у їдальні, спальні й на сходах; три Адами готують соки, щоб купатися, а ще соуси на обід; всі інші учні теж клопочуться по господарству; й тільки в кухні пан Ляпка володарює сам.

Усіх нас не полишає цікавість, як він примудряється наготувати обід на стільки душ. Проте заходити в кухню заборонено.

Раптом минулого тижня пан Ляпка сказав, що бере мене на кухню за свого помічника. Я дуже зрадів і ходив по академії, пишаючись, мов павич.

Коли Матеуш сповістив, що час обідати, всі хлопці гайнули до їдальні, де Альфред і другий Антоній уже накривали стіл, а я мерщій подався на кухню.

Розповім, що вона собою являє та який там лад запровадив пан Ляпка.

Уподовж однієї із стін на довгих столах стоять бляшанки, повні найрізноманітніших скелець. Під протилежною стіною, на іншому столі, лежать поживні фарби та всякі-всякі щіточки й пензлики. На підвіконнях стоять дерев'яні коритчатка з яскравими квітами, між них найбільше настурцій та пеларгонії. Посеред кухні — великий стіл із металевим листом, а на ньому — боката скляна сулія, виповнена вогниками свічок. Поряд безліч малих баночок із барвистим порошком.

Беручись готувати обід, пан Ляпка вдяг білого халата. У величезну каструлю він насипав три кварти оранжевих скелець, додав жменю білого порошку, долив води, маленьким пензликом намалював зверху зелені горошини й по всьому тому вкинув кілька пломінців. Від пломінців вода в каструлі вмить закипіла. Тоді пан Ляпка ретельно перемішав усе, що було в каструлі, перелив його в гарну фарфорову посудину і, звертаючись до мене, сказав:

— Занеси цю посудину до їдальні. Здається, юшка з помідорів буде всім до смаку.

І справді, я ще ніколи в житті не їв нічого смачнішого, а тим часом юшка не варилася й п'яти хвилин. Поки хлопці їли юшку, пан Ляпка заходився готувати смаженю. Він кинув на велику сковороду один пломінець свічки, поклав на нього маленький шматочок м'яса і два скельця, червоне