Читати книгу - "Академія пана Ляпки"

Уроки в нас починаються з самого ранку, о сьомій. Проте ніде хлопці не вчаться так охоче, як в академії пана Ляпки. Передусім ніхто не знає, що пан Ляпка кожного разу намислить, а потім усе, що ми вивчаємо, надзвичайно цікаве й кумедне.

— Хлопці,— на першому ж уроці сказав нам пан Ляпка,— я не навчатиму вас ані таблички множення, ані граматики, ані каліграфії, не торкатимемось ми і всіх інших наук, що їх викладають у школі. Я просто поналиваю вам у голови олії.

А щоб кожен міг уявити, які предмети ми вивчаємо в академії пана Ляпки, я розповім, приміром, про вчорашній день, бо якби взятися описувати уроки, предмети, лекції, заняття, вправи за весь рік, то забракло б найгрубшої книжки.

Отож учора на першому уроці була ляпкографія. Пан Ляпка вигадав її, щоб ми навчились користуватися чорнилом.

Ляпкографія минає так: на аркуші паперу треба посадити кілька великих ляпок, по тому аркуш згорнути вдвоє — і ляпки розпливуться, прибираючи подоби людей, звірів, різних химер. Інколи в такий спосіб на папері з'являються цілі картинки, під якими ми дописуємо різні оповідки, придумані паном Ляпкою.

Гадаю, наш учитель сам утворився з розчавленої чорнильної ляпки, а тому й ім'я в нього таке. Матеуш каже, що від пана Ляпки можна чекати чого завгодно і що моє припущення цілком ймовірне.

До однієї з моїх картинок пан Ляпка скомпонував такого віршика:

Ой, добрати я не зміг —

Пташка це чи носоріг!

Урок ляпкографії нам дуже сподобався. На нього пішло кілька пляшок чорнила й цілий стос паперу, Не кажучи вже про те, що всі ми заляпалися по вуха. Увечері довелось митися під душем із лимонного соку, бо ж ніщо не могло відмити плям на наших руках і щоках.

Після уроку ляпкографії ми перейшли до літеров'язання. Усі ви, напевне, звернули увагу, що в книжках друковані літери складаються з чорних ниточок, хитромудро поєднаних між собою. Отож пан Ляпка навчив нас розплутувати літери, зв'язувати короткі ниточки в одну довгу нитку й намотувати її на котушку. В такий спосіб ми перемотали на котушки чи не всю бібліотеку пана Ляпки, й на полицях позоставалися стоси книжок без жодної літери. З однієї книжки можна одержати сім, а то й вісім великих котушок із чорними нитками. На нитках пан Ляпка вив'язує вузлики.

Це найулюбленіше його заняття. Він може по кілька годин сидіти в кріслі й вив'язувати вузлики.

Коли я запитав, нащо це робити, він дуже здивувався:

— Як? Ти не розумієш? Я ж так читаю! Пропускаю літери крізь пальці і в такий спосіб перечитую книжки, не псуючи собі очей. Коли ви перемотаєте на котушки всі мої книжки, я й вас навчу читати пальцями.

Розплітати літери — заняття нуднувате, але все одно це куди краще, аніж вивчати правила чи розв'язувати задачки.

Після уроку літеров'язання пан Ляпка повів нас на другий поверх і відімкнув двері до однієї з кімнат.

— Заходьте обережно,— застеріг він,— бо тут міститься лікарня хворих речей. Не пошкодьте чого-небудь. Ви, звісно, пам'ятаєте, як я вилікував зіпсований трамвай? Я хочу вас навчити лікувати пошкоджені речі.

У кімнаті було повнісінько різного непотребу: крісла без ніжок, канапи, що з них повилазили пружини, розбиті дзеркала, поламані годинники, обчухрані столи, перехняблені шафи, стільці без сидінь та сила-силенна інших зужитих речей.

Пан Ляпка наказав нам стати попід стінами, а сам узявся до роботи.

Кожна річ, якої він торкався, тріщала, скрипіла й довірливо терлась об нього. Крісла й столики з радощів тупотіли ніжками, а годинники аж зойкували зіпсованими пружинами.

З цікавістю приглядались ми до всього того, що робив пан Ляпка. Передусім він підійшов до столу, який стояв у кутку кімнати. Обстукав його з усіх боків, узяв за ніжку, перевірив пульс і по всьому цьому сказав:

— Ну що, мій маленький? Тобі вже не болить. Правда? Гарячка минула, дошки зрослися, за три-чотири дні ти зовсім одужаєш.

І в той час, як столик щось жалібно муркотів у відповідь, пан Ляпка натер його жовтою маззю, а шпарини притрусив зеленим порошком.

Після цього він підійшов до шафи, яка жалібно зарипіла обома дверцятами.

— Ну, як? — запитав пан Ляпка.— Вже не душить кашель? Душить? Ну, нічого. Не журися. Скоро видужаєш.

Він приклав до неї вухо, пильно вислухав і з піпетки в кожен завіс крапнув рицинової олії.

Шафа глибоко зітхнула і вдячно прихилилась до нього.

— Завтра я ще тебе навідаю,— сказав пан Ляпка.— Тільки ж ти шануйся!

На стіні висіло тріснуте дзеркало. Пан Ляпка глянув у нього, поправив на носі веснянки, потім витяг із кишені чорний пластир і заліпив розколину.

— Приглядайтеся, хлопці, й учітесь, як треба лікувати розбите скло! — весело сказав він.

По тих словах пан Ляпка потер дзеркало баєвою шматинкою і відліпив пластир: від розколини не лишилось і сліду.

— Хай Анастазі та Артур віднесуть дзеркало до їдальні. Воно вже вилікувалось.

Куди довше довелося поморочитись панові Ляпці з поламаним годинником. Треба було перечистити в ньому гвинтики, скрізь капнути олії, надраїти пружину, змазати йодом маятник.

— Бідолашка! — співчутливо мовив пан Ляпка.— Мусиш стільки натерпітися. Ну та нічого, все обійдеться.

Коли пан Ляпка поцілував його в циферблат і ніжно погладив дерев'яний футляр, годинник раптом задзвонив, маятник гойднувся, й на всю кімнату залунало: «Тік-так, тік-так, тік-так!»

Нас просто ошелешило, що хворі речі такі прихильні до пана Ляпки.

Ми вже збиралися виходити з кімнати, аж раптом виявилось, що пан Ляпка загубив свою улюблену золоту зубочистку.

— Ніхто звідси не вийде, поки не віднайдеться згуба! — виголосив пан Ляпка.

Почались пошуки. Всі ми опустилися на підлогу й, повзаючи навкарачки, зазирали в усі закапелки й дірки. Матеуш пурхав по кімнаті й засовував дзьоба в кожну шпарину та щілину. Тільки пан Ляпка, заклавши ногу на ногу, похнюплено сидів у повітрі, ковтав пілюльки для вирощування волосся,— бо в нього з горя випало кілька волосин,— і роздумував.

Ми шукали зубочистку дуже довго, але так і не знайшли. Пан Ляпка теж нічого не міг вдіяти, бо його праве око ще не вернулося з Місяця, і нікого було послати на оглядини.

Отож нічого дивувати, що хворі речі, зважаючи на те, як побивається пан Ляпка та які ми безпорадні, самі заходилися шукати згубу. Кульгаві столи та стільці никали по кімнаті, отвори