Читати книгу - "Троє у човні (якщо не рахувати собаки)"

Гасом залило і спаскудило захід сонця, а місяць ним просто просмердівся.

Ми спробували позбутися від нього в Марлоу. Ми залишили човна біля мосту і пішли до міста, щоб утекти від нього, але він переслідував нас скрізь. Усе місто було наповнене гасом. Ми проходили через кладовище, і нам здавалося, що люди на ньому поховані в гасі. На Гай-Стріт так тхнуло гасом, що ми дивувалися, як люди можуть там жити. Миля за милею ми йшли дорогою в напрямку до Бірмінгема, але не допомагало нічого. Вся країна занурилась у гас.

Наприкінці тої мандрівки, десь опівночі, ми зупинилися біля розбитого дуба в якомусь віддаленому полі і присяглися (протягом цілого тижня ми тільки те й робили, що лаяли той гас звичайною, як це роблять прості пересічні люди, лайкою — цього разу це було щось нечуване) — присяглися ніколи більше не брати з собою в човен гасу, хіба що на випадок якоїсь недуги.

Тому цього разу ми спинилися на спиртівці. Незважаючи на те, що і вона — не найкраще, що може бути. Ви їсте проспиртований пиріг, проспиртовані тістечка. Але спирт, навіть якщо він потрапляє всередину організму у великих кількостях, значно корисніший, ніж гас.

Ще на перший сніданок Джордж запропонував яйця, шинку, які легко готувати, холодне м'ясо, чай, хліб, масло та варення. На другий сніданок можуть бути тістечка, холодне м'ясо, хліб з маслом та варення — і в жодному разі не СИР. Сир, як і гас, надто високої думки про себе. Він хоче, аби все в човні було таким, як він. Він проникає крізь усі пакунки і надає сирного присмаку всьому, що в них є. Ви навіть не можете сказати, що ви їсте, чи то пиріг з яблуками, чи сардельку, а чи полуниці з вершками. Все видається сиром. Сир надто пахучий.

Пригадую, як один мій приятель купив у Ліверпулі кілька головок сиру. Сир був відмінний, витриманий, насичений і з потужним — десь у дві сотні кінських сил — запахом. Цей запах, без сумніву, можна було зачути за три милі, а за дві сотні ярдів він міг звалити людину з ніг. У той час я саме був у Ліверпулі, і мій приятель сказав, що якщо я не проти, він передав би їх зі мною до Лондона. Протягом найближчих двох-трьох днів сам він не збирався повертатися, а сир, на його думку, не може так довго зберігатися.

— Ну звичайно ж, мій дорогий друже, — відповів я, — із задоволенням.

Я сказав, щоб його принесли мені, і я поклав його збоку в екіпажі. Це була напіврозвалена колимага, яку тягла якась засапана сновида із вивернутими колінами, котру її господар із захопленням називав конем. Я поклав сир зверху, і ми поволі рушили, та так, що наша швидкість додала б честі найшвидшому паровому катку, який будь-коли існував у світі. Було так весело, немов на похоронній процесії, доки ми не повернули за ріг. Там вітер підхопив сирний дух і погнав його прямісінько на нашого скакуна. Той умить пробудився, фуркнув від жаху і наддав до трьох миль на годину. Вітер усе ще дув у його напрямку, і поки ми доїхали до кінця вулиці, він побив усі свої рекорди і досяг швидкості чотири милі на годину, залишаючи далеко позаду калік і старих огрядних пані.

Щоб стримати його біля станції, візнику знадобилась допомога ще двох носіїв, і хтозна, чи вдалося б їм це зробити, якби один із них не здогадався накинути шкапі на ніс хустинку і запалити шматок обгорткового паперу.

Я взяв квиток і зі своїм сиром гордо вирушив на платформу. Всі довкола шанобливо поступалися мені дорогою. Потяг був переповнений, і я змушений був прилаштуватися в купе, де вже й без мене було семеро пасажирів. Якийсь старий джентльмен роздратовано намагався було заперечити, але я все ж таки увійшов, поклав свої сири на полицю, із задоволеною усмішкою втиснувся поміж них і сказав, що сьогодні чудова погода. Минуло кілька секунд, і один із джентльменів почав вовтузитися.

— Щось тут дуже душно, — сказав він.

— Просто нема чим дихати, — підхопив інший. Потім вони обидва почали принюхуватись і раптом, зрозумівши, в чому річ, без жодного слова підхопились і вийшли. Потім підвелась огрядна пані і сказала, що не личить піддавати поважну заміжню жінку таким тортурам, взяла свою валізу та вісім пакунків на додачу і також вийшла. Четверо пасажирів, що залишилися, ще деякий час сиділи, поки похмурого вигляду чоловік, який сидів у кутку і, судячи з одягу та всієї зовнішності, мав стосунок до поховального бюро, не сказав, що йому це нагадує мертве дитя. Після цього троє з них спробували одночасно дістатися до дверей і понабивали собі ґулі.

Я посміхнувся до джентльмена в чорному і сказав, що тепер в купе ми залишились самі. Він засміявся і мовив, що деякі люди через дрібниці здіймають надміру галасу. Але згодом, коли ми рушили, навіть він ставав дедалі стриманішим, тож, коли потяг прибув до станції Кру, я запропонував йому піти і чогось випити. Він погодився, і ми попрямували до буфету. Там нам довелося добрих чверть години кричати, грюкати і махати своїми парасолями, доки не з'явилася молода пані і не запитала нас, чого ми бажаємо.

— Ви що будете? — запитав я, повертаючись до свого супутника.

— Мені, будь ласка, на півкрони чистого бренді, міс, — відповів він.

Він випив своє бренді, тихо вийшов і сів в інший вагон, що мене дещо образило.

Від Кру я їхав у купе сам, незважаючи на те, що потяг був переповнений. Коли ми зупинялись на різних станціях, люди, побачивши моє порожнє купе, спішили зайняти в ньому місце. «Ось тут, Маріє, ходи сюди, тут зовсім вільно». «Томе, сідаймо тут», — перегукувалися вони. Вони метушилися, тягнучи за собою свої важкі валізи, і штовхалися біля дверей, намагаючись першими дістатися до купе. Щойно хтось із них намагався пройти досередини, як похитування потяга відкидало його на руки тому, хто стояв позаду. Повсідавшись, вони посапували і крутили носами, а потім, не в силах більше терпіти, понуро виходили і старалися втиснутися до інших купе, або, доплативши різницю, переходили до першого класу.

З Юстонського вокзалу я відвіз сир до будинку мого приятеля. Щойно його дружина увійшла до кімнати, вона одразу ж почала принюхуватися довкола. Потім запитала:

— Що це? Кажіть, я готова почути найстрашніше.

Я відповів:

— Це сир. Том купив його у Ліверпулі і попросив мене, щоб я забрав його з собою.