Читати книгу - "Гра дзеркал"

цікавили залізниці — і ми з Мейверіком подумали, що якби йому знайти роботу на залізниці, то він би задовольнився і став поводитися порядно. Але він, на жаль, не змінився. Дрібні крадіжки в багажному відділенні. Він краде навіть не ті речі, які йому потрібні чи які міг би продати. Це свідчить, що його проблеми лежать у сфері психології. Ми не змогли проникнути в корінь зла. Але я від своїх зусиль не відмовлюся.

— Це Льюїс, а це — моя давня подруга Джейн Марпл.

— О, я щиро радий познайомитися з вами — неуважно кинув містер Сероколд. — Дуже радий… вони судитимуть його, звичайно. А він добрий хлопець, небагато олії в голові, але хлопець справді добрий. Страшно подумати, у якій родині він виховувався. Я…

І несподівано динамомашина переключилася на гостю.

— Повірте, міс Марпл, я просто в захваті, що ви приїхали погостювати в нас бодай короткий час. Для Керолайн буде великою приємністю мати поруч себе давню подругу, з якою вона зможе обмінюватися спогадами, їй тут часто буває не дуже весело — так багато смутку в історіях цих бідолашних дітей. Ми сподіваємося, ви побудете в нас довго.

Міс Марпл відчула магнетизм цього чоловіка і зрозуміла, як сильно він притягував до себе її подругу. Вона ні на мить не засумнівалася в тому, що Льюїс — чоловік, для якого справи завжди дорожчі, ніж люди. Це дратує деяких жінок, але не таких, як Кері Луїза.

Льюїс Сероколд розгорнув іншого листа.

— Хай там як, а ми маємо й деякі добрі новини. Цей лист надійшов із Вілтширу, з Сомерсет-банку. Юний Моріс працює напрочуд добре. Вони дуже задоволені ним і наступного місяця мають намір підвищити його по службі. Я завжди знав, що йому потрібне почуття відповідальності, а також розуміння того, як треба обходитися з грішми і що вони означають.

Він обернувся до міс Марпл.

— Половина цих хлопців не знають що таке гроші. Вони ототожнюють їх зі змогою ходити в кіно чи на виставку собак або купувати сигарети, їм подобаються також цифри, і вони полюбляють жонглювати ними. Але я кажу, треба тицьнути їх носом у саму суть цієї матерії, навчити їх бухгалтерської справи, навчити правильно поводитися з цифрами — показати їм усю внутрішню романтику грошей, так би мовити. Спочатку навчіть їх майстерності, а потім привчіть до відповідальності — до відповідальності офіційної. Своїх найбільших успіхів ми досягли на цьому шляху — лише двоє хлопців із тридцяти вісьмох не виправдали наших надій. Одного навіть призначили головним касиром в аптекарській фірмі — надзвичайно відповідальна посада…

Він урвав свою мову, щоб сказати дружині:

— Чай уже подано, моя люба.

— Я хотіла, щоб його принесли сюди. Дала таке розпорядження Джоллі.

— Ні, його подали в Залу. Інші вже там.

— Я думала, усі вони кудись розбіглися.

Кері Луїза взяла міс Марпл під руку й вони рушили до Великої Зали. Чай здавався чимось невідповідним цьому середовищу. Чайні речі та прибори безладно нагромаджувалися на таці — дешеві білі філіжанки впереміш із рештками колишніх чайних сервізів Рокінгема й Спода. Там були також буханець хліба, дві банки джему й кілька дешевих і не дуже свіжих на вигляд тістечок.

Опасиста жінка середніх років із сивим волоссям сиділа за чайним столом, й місіс Сероколд промовила:

— Це Мілдред, Джейн. Моя дочка Мілдред. Ти її бачила лише тоді, коли вона була малою дівчинкою.

Мілдред Стріт була особою, що перебувала в цілковитій гармонії з будинком, таким, яким щойно його побачила міс Марпл. Вона мала вигляд жінки успішної і статечної. Коли їй добігало до сорока, вона одружилася з каноніком англіканської церкви й нині була вдовою.

Вона здавалася саме такою, якою має бути вдова каноніка, дамою респектабельною й тупуватою. Як жінка, вона була негарна, з широким безвиразним обличчям і тупим поглядом. Міс Марпл пригадала, що й малою дівчинкою вона була дуже негарна.

— А це Воллі Хад — чоловік Джіни.

Воллі був великим молодиком із зачесаним назад чубом і похмурим виразом обличчя. Він незграбно вклонився, продовжуючи жувати тістечко, яке запхав у рот.

Незабаром прийшла Джіна зі Стівеном Рестаріком. Обоє були дуже збуджені.

— Джіна подала мені чудову думку про те, як обладнати заднє тло декорацій, — сказав Стівен — Ти знаєш, Джіно, в тебе справжній талант до театрального дизайну.

Джіна засміялася і здавалася задоволеною. Увійшов Едгар Лоусон і сів біля Льюїса Сероколда. Коли Джіна звернулася до нього з якимсь запитанням, той удав, ніби нічого не почув.

Міс Марпл уce це видалося дещо дивним, і після чаю вона була рада повернутися у свою кімнату й лягти відпочити.

На вечерю прийшло ще кілька людей. Молодий доктор Мейверік, який був чи то психіатром, чи то психологом — міс Марпл мала дуже приблизне уявлення про те, яка між ними різниця, — його мова була густо насичена професійними жаргонними словами та фразами і практично незрозуміла для неї. Прийшли також двійко молодиків в окулярах, що обіймали якісь посади в царині вчителювання, і такий собі містер Баумгартен, фахівець із гігієни праці, а ще троє надзвичайно сором’язливих юнаків, яким випала черга бути «гостями» в домі. Один із них, світлочубий хлопець із синіми очима, був, як пошепки повідомила їй Джіна, експертом у галузі застосування «кийка».

Вечеря не здалася міс Марпл особливо апетитною. Вона була байдуже приготовлена й недбало подана. Присутні повдягалися хто як. Міс Белвер була в чорній сукні з високим коміром, Мілдред Стріт — у вечірній сукні та вовняному кардигані[4], накинутому поверх неї. Кері Луїза — у короікій сукні із сірої вовни, Джіна була неймовірно гарна у своєму костюмі, скроєному на зразок селянського вбрання. Воллі не перевдягався, Стівен Рестарік теж, Едгар Лоусон мав на собі охайний синій костюм. На Льюїсі Серохолді був конвенційний піджак, який рекомендують одягати на вечерю. Він їв дуже мало і, здавалося, майже не помічав, що було на його тарілці.

Після вечері Льюїс Сероколд та доктор Мейверік пішли до кабінету останнього. Фахівець із гігієни праці та вчителі теж розбрелися по своїх лігвах. Троє «пацієнтів» повернулися до Коледжу. Джіна й Стівен пішли до театру обговорювати пропозицію Джіни щодо облаштування декорацій. Мілдред заходилася плести якусь невідому одежину, а міс Белвер — церувати шкарпетки. Воллі сидів на стільці, злегка відхилившись назад, і дивився поперед себе. Кері Луїза та міс Марпл розмовляли про давні дні. Розмова здавалася якоюсь нереальною.

Один Едгар Лоусон, здавалося, не міг знайти для себе якоїсь ніші. Він сів, але відразу