Читати книгу - "Бувайте, і дякуємо за рибу;"

Він навіть знав цю дурнувату собаку.

— Гей, Незнайка!

Голос Вілла Смізерса означав, що йому потрібно швидко вирішувати, що робити далі. Якщо він залишиться на своєму місці і його помітять, то почнеться такий цирк. Якщо він сховається, то це тільки відстрочить небажаний момент, а на додачу зараз ще й неймовірно холодно.

Той факт, що це Вілл трохи полегшив вибір. Не те, щоб Артур так сильно його не любив — Вілл був доволі веселим. Просто він був веселим у дуже виснажливий спосіб, працюючи в рекламному бізнесі він завжди хотів, щоб ви знали скільки в нього розваг і де він дістав цей жакет.

Пам'ятаючи про це Артур сховався за фургоном.

— Гей, Незнайка, як справи?

Двері відчинились і Вілл вийшов одягнений в шкіряний бомбер. Він попросив свого знайомого в Науково-дослідній Лабораторії Дорожнього Руху, аби той розбив машину разом з його курткою спеціально, щоб вона отримала такий пошарпаний вигляд. Незнайка гавкав і скиглив із задоволенням, отримавши увагу, і з радістю забув про Артура.

Вілл був разом з друзями, які придумали спеціальну гру, щоб пограти з собакою.

— Комуністи! — закричали вони до собаки гуртом. — Комуністи, комуністи, комуністи!!!

Собака шаленіла від люті, гавкала, скакала, лементувала з насолодою від усього свого маленького серця, переносячись у екстатичний сказ. Всі сміялись і тішились, а потім поступово порозходились по своїх машинах і розчинились в ночі.

Ну що ж, це пояснює хоча б щось, подумав Артур за фургоном, це точно та планета, яку я пам'ятаю.

Розділ 7

Його дім і досі був на своєму місці.

Як чи навіщо, він не мав жодного уявлення. Він вирішив поглянути на свій будинок поки чекав, щоб в пабі спорожніло, аби потім попросити власника залишитися на ніч.

І ось він тут.

Артур поспішно увійшов, знайшовши ключ під кам'яною жабкою в саду. Дивно, дзвонив телефон.

Він ледь вчував цей звук всю дорогу до дому і почав бігти як тільки-но зрозумів звідки той надходить

Відчинити двері було важко, через надзвичайну купу непотрібної пошти на килимку. Серед листів, які притисли двері було: чотирнадцять однакових, особисто адресованих запрошень подати заявку на кредитну картку, яка вже в нього є, сімнадцять однакових загрозливих повідомлень про несплату рахунків за кредитну карту, якої в нього немає, тридцять три однакових листа, в яких йшлося, що його було спеціально обрано як людину «зі смаком, яка знала, чого хотіла у сучасному складному швидкоплинному світі» і тому вона б із радістю купила б якийсь потворний гаманець, крім всього іншого там також було мертве смугасте кошеня.

Він протиснувся крізь доволі вузький прохід, який надала йому купа непотребу, спіткнувся об стосик пропозицій для справжніх поціновувачів вина, підсковзнувся на рекламних листівках з пропозицією відпочити на узбережжі, незграбно піднявся сходами до спальні і підійшов до телефону якраз в той момент, коли він перестав дзвонити.

Він впав задиханий на своє холодне, затхле ліжко і кілька хвилин намагався перешкоджати світу крутитися навколо нього.

Коли йому вже почало подобатись це невелике обертання, Артур трохи заспокоївся. Він потягнувся до світильника біля ліжка, навіть не сподіваючись, що світло працює. На превеликий його подив воно працювало. Ця подія апелювала до відчуття логіки Артура. Відтоді як постачальник електроенергії неодмінно відключав його кожного разу, коли він оплачував рахунок, здається розумним, що вони залишили його підключеним тоді, коли він не платив. Очевидно, що сплата рахунку привертала лише непотрібну увагу.

Кімната була майже в точності такою, якою він її залишив, тобто схожою на перегнивше звалище, хоча ефект був приглушений товстим шаром пилу. Напівпрочитані книги і журнали звили гніздо серед напіввикористаних рушників. Розпаровані шкарпетки напіврозклались у напіввипитих чашках з кавою. Те чим раніше був сендвіч, тепер напівперетворилось у щось таке, про що Артур геть зовсім не хотів знати. Постав його під промінь світла, подумав він, і почнеш еволюцію життєвих форм знову.

У кімнаті лише одна річ була іншою

На якусь мить він не міг зрозуміти, що ж то за річ була, тому що вона також вкрита товстою плівкою огидного пилу. Але потім його погляд натрапив на неї і зупинився.

Вона стояла біля старого пошарпаного телевізора, на якому можна було дивитися хіба що навчальні курси Відкритого університету, а якщо він спробує показати щось більш захоплююче, то обов'язково розвалиться.

Це була коробка.

Артур підповз на ліктях і придивився до неї.

Це була сіра коробка, з матовим блиском. Вона виглядала як куб зі стороною трохи більше фута. Її оперізувала стрічка зав'язана у акуратний бантик на верху.

Він встав, підійшов і торкнувся до неї здивовано. Що б там не було, а це подарунок. Загорнутий акуратно і гарно він чекав поки його відкриють.

Артур обережно підняв його і заніс назад до ліжка. Він зчистив пил і розпустив стрічку. На верхівці була кришка з клапаном в бічній стінці.

Він відкрив його і заглянув в коробку. Всередині виявилась скляна куля, загорнута у гарний сірий папір. Він обережно витяг її. Це була правильна куля, незамкнена знизу чи, як виявилось, коли Артур перевернув її, зверху, з товстим обідком.

Це чаша?

Це ваза?

Це акваріум.

Він був зроблений з чудового скла, ідеально прозорого, проте із незвичним сріблясто-сірим відтінком, наче для його виготовлення використали кришталь і сланець.

Артур повільно крутив його в руках. Це був один з найкрасивіших об'єктів, який він коли-небудь бачив, і який повністю його спантеличив. Артур заглянув до коробки, але крім обгортки там більше нічого не було. Із зовнішнього боку також нічого.

Він знову почав крутити його в руках. Акваріум був чудовим. Акваріум був вишуканим. Але це був акваріум.

Артур легенько стукнув по ньому пальцем і він задзвенів з глибоким чудовим дзвоном, який тривав довше ніж здавалося можливим, а коли нарешті почав згасати, то повністю не затих, а перемістився десь в інші світи.

Зачарований, Артур крутив його знову і знову, але цього разу світло лампи спіймало його під іншим кутом і відбилося від шліфованих частин на поверхні. Він затримав акваріум в цьому положенні, налаштував кут падіння світла і раптом побачив ясно окреслені обриси слів на склі.

«Бувайте, і дякуємо...»

І це все. Він блимнув і нічого не зрозумів.

Наступних п'ять хвилин він