read-books.club » Детективи » Гелтер Скелтер 📚 - Українською

Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

150
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гелтер Скелтер" автора Олександр Завара. Жанр книги: Детективи / Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 83
Перейти на сторінку:
вважав себе єдиним носієм істини, принаймні не так відверто й агресивно. Макс пов’язував це із плакатом, що з’явився в їхній кімнаті десь на початку другого курсу. Плакат зайняв не менше чверті стіни над Остаповим ліжком, він і досі висів тут. У верхній його частині був зображений величезний вусатий дядько, який тицяв пальцем у бік глядача. Нижню частину нібито освітлював промінь потужного прожектора, а в самісінькому центрі освітленого ним кола закляк якийсь чолов’яга в робочому комбінезоні.

Під усім цим значилося:

«СТАРШИЙ БРАТ ПИЛЬНУЄ ЗА ТОБОЮ!»

Цей орвелівський вислів Остап поклав собі за девіз, бо побоювався, що захоплення конспірологією може йому неабияк зашкодити. Звісно, навряд чи за ним стежитимуть агенти таємного світового уряду, але на кафедрі історії дійсно могли вирішити, що студент Остап Сікорський є абсолютно схибленою й не вартої диплому людиною. І прощавай вища освіта. Взагалі-то, Остап і її бачив би в дупі, але перед тим, як почати будувати кар’єру «альтернативного історика», необхідно було заручитися офіційним дипломом – адже всі його майбутні досліди, твердження й викриття мали на чомусь ґрунтуватися. Саме з цієї причини він і принишк, хоча зненавидів своїх викладачів ще лютіше.

Своє прізвисько Мафін Остап отримав завдяки відданій любові до кексів – чи як їх зараз називають – мафінів, із домішками коноплі. Ці «спейс-кейки» він уперше скуштував в Амстердамі, коли відкрив для себе Європу й інші радощі післяшкільних років, що дозволяли насолоджуватися життям і подорожувати автостопом по всіх усюдах. Відтоді він згадував про них за будь-якої нагоди. Також за часів відвідин Амстердама Остап захопився ідеєю всесвітнього легалайзу, що досить швидко набрала вигляду надмірної прихильності до реггі, дредів і растафаріанської символіки. Однак треба віддати належне хлопцеві. Він не опустився до рівня численних курців «трави», які не переводилися в гуртожитку, а тримав марку, як і годиться молодому інтелектуалові з амбітними планами на майбутнє. Коли Остап приводив до ладу власну цапину борідку, збирав дреди у хвіст і перевдягався зі щоденного мішкуватого одягу у діловий костюм, то одразу ставав схожим на стильного і впевненого європейського юриста або навіть дипломата, який не гребує радощами життя. Отак він і побутував, вдало поєднуючи приємне з корисним.

Про все це хлопець кволо міркував, поки його приятель хропів із перепою на сусідньому ліжку. Макс ще борсався між реальністю й бентежними сновидіннями, коли виявилося, що на мобільнику початок восьмої – треба потроху вставати й оговтуватися після вчорашнього.

Щойно піднявшись із ліжка, Макс відразу ж схопився за скроні. У голові запрацював надто охочий до роботи коваль. Гупав отим своїм молотом так завзято, що у хлопця потемніло в очах. Через це він мало не втратив орієнтацію в просторі, однак за півтори-дві хвилини все ж таки оговтався і, обережно спираючись на стіну, посунув до вбиральні. Виходячи звідти, попри пекельний головний біль він подумав, що йому таки пощастило – він ще дещо тямить.

Теплі промені ранкового сонця наскрізь пробивали вікно їхньої з Мафіном кімнати – чотириста чотирнадцятої. День обіцяв бути погожим, і це добре, адже інтернет-синоптики одноголосно прорікали на найближчі три дні дощі. Точніше, навіть не дощі, а щось таке, що в Середньовіччі могло б вважатися «всесвітнім потопом». А шалена злива й відповідна похмурість небес аж ніяк не сприяють хорошому настрою, тим паче, коли в тебе таке важке похмілля, що мимоволі хочеться здохнути.

Вагаючись, що робити спершу, Макс вирішив дочекатися, коли його сусіда прийде до тями. Про навчання сьогодні точно треба забути, щонайменше про перші пари. Організму потрібен час, щоб переналаштуватися на нормальне функціонування, і цьому, до речі, могла зарадити міцна кава. Але тут постала проблема: каву треба готувати, а коваль у голові й не думав про відпочинок. Тому хлопець знову вмостився в ліжку й заплющив очі. Він намагався згадати події вчорашнього вечора, зокрема їхній шабаш у двісті сімнадцятій. Чому вони всі на це клюнули, і на біса воно взагалі було потрібно? Цього він не розумів, та, замислившись, почав потроху провалюватися в сон.

Десь на кордоні між реальністю й черговим сновидінням Макс відчув щось погане. І незчувся, як знову поринув у спогади й роздуми про батька, про шкільні роки, сповнені дошкулянь однокласників і старших хлопців, самотності й думок про самогубство, що, на його тодішню думку, здавалося найкращим вирішенням усіх проблем: просто піти, щоб нікому не заважати.

Головний біль помалу вщухав, і Макс нарешті заснув.

Наступного разу він розплющив очі о дев’ятій. Збудив його Мафін. Себто не він сам, а дзвінок мобільного, що розбудив обох. У трубці почувся голос Сергія Знайди, вчорашнього спільника по таємному збіговиську й Остапового дружбана з розряду «різнокаліберних». Так Макс називав тих, хто входив до Мафінового кола спілкування.

Їх дійсно було дуже багато, і всі вони належали до абсолютно різних прошарків студентства, бо Остап вважав себе істинним демократом і космополітом, тому й намагався бути другом всім без винятку. Усіх його приятелів Макс розділяв за калібрами згідно зі зменшенням значущості тієї чи іншої особи. Тим, яке місце в цій системі посідає він сам, хлопець ніколи не переймався. Що ж до Остапа, той завжди запевняв, що нібито спілкується з усіма на одному рівні, і Макса це влаштовувало.

– Ну як ви там, ще животієте? – долетів до Макса голос Сергія.

Він здавався веселішим, ніж можна було очікувати. Складалося враження, ніби він учора взагалі не пив.

– Трясця вашій мамі, оце так гулянка! Я реально в щоці!

Далі пішло щось незрозуміле, а потім Максові вуха вловили довгоочікувані слова:

– Може, підемо кудись на каву? Хоча я й від сніданку не відмовився б.

Остап, розуміючи, що Макс усе чує, запитально зиркнув на приятеля. Той енергійно кивнув, і сусід відразу ж пристав на пропозицію.

– Нема питань. Давай хвилин за десять-п’ятнадцять десь біля входу.

Натиснувши відбій, Мафін жбурнув телефон на ліжко.

– Ну то що, збираймося?

На тому ця ранкова розмова закінчилася.

Мафін сьогодні здавався на диво небагатослівним. Зазвичай він вже як мінімум тричі поділився б із Максом своїми спогадами про вчорашнє, озвучив би плани на майбутнє, а ще, можливо, встиг би виказати жаль за тим, що на вчорашній вечірці не вдалося реалізувати. Наприклад, щодо якогось божевільного жарту. Однак похмілля давалося взнаки, тому обидва мовчки переодяглися в свіжі лахи й потягли ніби свинцем налиті ноги на перший поверх, до холу, де була призначена зустріч.

На сходах всюди кидалися в око сліди вчорашньої вакханалії. Обгортки й порожні коробки з-під крекерів, чипсів,

1 ... 8 9 10 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гелтер Скелтер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гелтер Скелтер"