Читати книгу - "Смертельний світ"

— Як мені дістатись вантажного відсіку? — запитав Джейсон.

Той відповів йому, заплющив очі й відразу поринув у сон, перш ніж Джейсон навіть встиг подякувати.

У трюмі, Керк і Мета розпакували деякі з ящиків і радісно пирхали над їх смертельним вмістом. Мета стискала в руках каністру коли повернулась до Джейсона в мить коли він увійшов крізь двері.

— Тільки-но глянь на це, — сказала вона. — Цей порошок отут... ти можеш з'їсти його, як грязюку, з навіть меншою шкодою. Проте він абсолютно смертельний для всіх форм рослинного життя... — Вона раптом зупинилася, зрозумівши, що Джейсон не поділяє її надмірної втіхи. — Вибач. Я на мить забула, що ти не пирієць. Прецінь ти справді не розумієш, чи не так?

Перш, ніж він встиг відповісти, гучномовець покликав її на ім'я.

— Час стрибати, — сказала вона. — Ходімо зі мною на місток, поки зроблю обрахунки. Там ми зможемо погомоніти. Я так мало знаю про світ поза Пиром, що в мене  мільйон питань.

Джейсон пішов за нею на місток, де вона відпустила чергового офіцера і розпочала заміряти показники для налаштувань стрибка. Вона визирнула з місця посеред машин, міцний, але гнучкий, стан в простому суцільному комбінезоні. Тим не менш, не було ніяких сумнівів щодо ефективності, з якою вона виконувала свою роботу.

— Мето, а ти не занадто молода, щоб бути пілотом міжзоряного корабля?

— Невже? — вона на секунду замислилась. — Я насправді не знаю якого віку має бути пілот. Я літаю протягом вже близько трьох років і мені майже двадцять років. Хіба це менше, ніж зазвичай?

Джейсон роззявив рота... тоді засміявся.

— Думаю все залежить від того з якої ти планети. Деінде в тебе були б проблеми з отриманням ліцензії. Однак на Пирі закладаюсь все зовсім інакше. За вашими стандартам тебе мабуть зараховують до старших молодиць.

— Тепер ти жартуєш, — спокійно сказала Мета, заносячи дані в обчислювач. — Я бачила бабусь на якихось планетах. Вони зморшкуваті і сивоволосі. Не знаю скільки їм було років, я запитала в однієї та вона не сказала мені свого віку. Проте я певна, що вони мали б бути старшими за будь-кого на Пирі, тут ніхто так не виглядає.

— Я не мав на увазі стара в цьому сенсі, — Джейсон намацував потрібне слово. — Не стара... змужніла, зріла. Доросла.

— Кожен дорослий, — відповіла вона. — Принаймні, одразу як тільки виходить з-під опіки. А виходять звідти у віці шести років. Моя перша дитина доросла, а друга теж мала бути проте померла. Тому я, безумовно доросла.

Для неї, здавалося, питання було вирішене, хоч думки Джейсона заплутались в чужорідних концепціях і світобаченні, властивих її словам.

*       *       *       *       *

Мета вбила останні налаштування й стрічка з курсом розпочала вишпурюватись шматками з корпусу. Вона знов зосередилась на Джейсоні.

- Я рада, що ти з нами в цій подорожі, хоча й шкодую, що ти прямуєш на Пир. Проте матимемо багато часу на балачки. Є стільки всього, що я б хотіла дізнатись про инші планети і про те чому люди поводяться так чи інак. Зовсім не як вдома, де завжди знаєш причину людських вчинків. — На мить вона насупилася над стрічкою, тоді знов зосередилась на Джейсоні. — То яка твоя рідна планета?

Одна за одною звичайні побрехеньки, що він розказував людям, зринали на губах і відразу ж відкидались. Навіщо брехати дівчині, яку насправді не хвилює кріпак ти чи шляхетного роду? Для неї в галактиці існує тільки два види людей - пирійці і решта. Вперше відтоді як він втік з Порґорсторсаду він усвідомив, що  розповідає правду про своє походження.

— Моя рідна планета? Просто найзадушніший, найнудніший закапелок Всесвіту. Ти й не зможеш осягнути руйнівного загнивання переважно фермерської планети, з її кастовою свідомістю і цілковитим задоволенням своїм нудним устроєм життя. Там не тільки нема жодних змін — там ніхто їх не хоче. Мій батько був фермером, тому й мене чекало фермерство, за логікою моїх зверхників. Було немислимо, ба більше, заборонено, для мене робити ще щось. І все, чого мені хотілось робити, було незаконним. Мені перевалило за п'ятнадцять перш ніж я навчився читати... з  книжок викрадених зі школи для багатіїв. Далі вороття не було. Заким в дев'ятнадцятирічному віці я запакувався на поза-світній фрахтувальник я певно порушив всі закони планети. На щастя. Покинути дім для мене було як втекти з в'язниці.

Мета похитала головою в роздумах.

— Просто не можу уявити собі таке місце. Проте певна, що там мені не сподобалося б.

— Без сумніву не сподобалося б, — розсміявся Джейсон. — Тому, щойно я опинився космосі без жодних законослухняних талантів чи навичок, я просто тинявся то туди, то сюди. Тепер, в еру технологій мені не було де притулитись. А, думаю,  я б не пропав в якійсь армії, однак маю труднощі з виконанням наказів. В мене виходило добре коли я грав, тож поволі я поринув у гру. Люди скрізь однакові, тож я давав собі раду куди б не потрапив.

— Розумію твої слова про те що люди скрізь однакові, але ж вони такі різні, — сказала вона. — Я висловлююсь не зовсім зрозуміло, правда ж? Маю на увазі, що вдома я знаю, як діятимуть люди і водночас знаю чому вони вчинять так чи інак. Люди ж з усіх инших планет справді діють одноманітно, як ти й кажеш, проте у мене виникає багато клопотів щоб зрозуміти, чому саме. Наприклад, я люблю куштувати місцеву їжу, коли ми зупиняємось на якійсь планеті, це я завжди й роблю за наявності часу. Поблизу кожного космодрому є бар чи ресторан тож я туди йду. І в мене завжди проблеми з чоловіками. Вони хочуть купувати мені напої, тримати мене за руку...

— Ну, самотня дівчина в таких сполучних портах повинна очікувати певного зацікавлення від чоловіків.

— О, я це знаю, — сказала вона. — Чого я не розумію, це чому вони не слухають, коли кажу їм, що не зацікавлена і щоб вони ішли собі. Вони просто сміються і зазвичай підсувають