Читати книгу - "Відьма"

Родина Грантів віруючою не була, але оскільки смерть їхнього сина вразила міську спільноту, пастор зголосився сказати кілька слів… як завжди, ні про що, коли поряд Чужинці. Гризельдині очі блукали натовпом. Вона була шокована, коли побачила Колтона Метерса, який сховався в тіні розп’яття над залізними воротами. На його обличчі не було жодних емоцій, ніби то був білий мармур, а його чіпкі чоловічі руки, вкриті синіми венами, стирчали із кишень пальта. Гризельда відчула спалах холодної ненависті до голови ради, який викинув її геть, як трухлявий непотріб, саме так, як це зробили й усі інші.

Вона стала парією. Вона, Гризельда Холст, яка у тій справі Артура Рота виконала усю брудну роботу, вона, чиє посередництво перед Катаріною усі ці роки запобігало… подіям, схожим на цю.

Гризельда піднесла до носа хусточку, сердито висякалася і, сповнена гнівом, пішла з кладовища.

Щойно вийшовши за ворота і бурмочучи якесь злостиве богохульство, вона ледь не наштовхнулася на Роберта Гріма, закутаного в «аляску». Не дивно, що вона його не впізнала — Роберт Грім став жалюгідною тінню того чоловіка, яким був колись, а якщо бути точним, то до вечора минулої п’ятниці. В його очах на перекошеному обличчі не було й сліду колишніх цинічних вогників; тремтячими пальцями він штрикав поміж губ недопалок цигарки. Цю звичку він покинув за двадцять років до того, але у суботу вранці знову почав курити.

А курив він здебільшого, щоб викреслити з пам’яті той сморід.

Сморід відьми, сповнений зла і пітьми.

Грім пережив нервовий зрив, який приховував від колег, змушуючи себе працювати. Цілеспрямований напад Катаріни став підтвердженням його передчуття. Внутрішній голос, що попереджав його про бурю, яка насувається, тепер звучав голосніше, і не просто зловісно, а неприховано і злостиво. Здавалося, це відчували й жителі міста. Вони без жодних на те причин дивилися на небо або потай позирали за межі цвинтаря, бажаючи одного: якомога швидше повернутися додому і заховатись за замкненими дверима, у примарній безпеці. Їх нудило від страху, як і самого Роберта Гріма. Якби він міг втекти від того страху, він би це зробив. Але із Блек-Спрінга нікуди тікати. До того ж він усе ще відчував себе відповідальним за те, що відбувається. Можливо, йому все-таки вдасться триматися на крок попереду.

Грім відвернувся від церемонії поховання і поглянув на безкінечний, меланхолійний ряд машин Чужинців, що починався від міського майдану і тягнувся пагорбом угору вздовж Лоуер-Резервуар-роуд. Правою рукою він нервово мацав мобілку, очікуючи поганих новин. Катаріна стояла в лісі за півмилі на захід, і всі співробітники Відьмоконтролю були напохваті, готові втрутитися, якщо ситуація того потребуватиме. Довкола всього цвинтаря були розставлені волонтери на випадок, якщо вона, виявляючи верх несмаку, вирішить з’явитися тут. Грім очікував цього з вірогідністю п’ятдесят на п’ятдесят. «І що тоді? — думав він. — Якщо вона захоче влаштувати виставу, ми підемо танцювати під її дудку, як довбані маріонетки».

Його пальці замерзли аж до спазму. Катаріна напала на нього саме тоді, коли до нього почало доходити, що усе було частиною якогось заздалегідь розробленого плану. Чи могло це бути збігом?

«Та не дури вже хоч самого себе.»

Але якщо вона справді все прорахувала, що тоді? Якби ж він тільки міг побачити, що саме ховалося за цим колом пов’язаних між собою подій, яке невпинно звужувалося, за цим ланцюгом, що кувався ланка за ланкою… і якби тільки він, з ласки Божої, мав достатньо сил, щоб це відвернути.

Трішки віддалік від того місця можна було побачити, як Гризельда Холст, хилячись під вітром, спускається з пагорба і прямує до свого магазину. Їй хотілося дізнатися, як справи у Джейдона. Дудлтаун зламав його, і він не захотів бути присутнім на похованні колишнього друга.

Його звільнили майже два тижні тому, і з цього часу Гризельда почала трохи боятися — і то не за Джейдона, а за себе саму. Вона згадала, як сиділа з сином на дивані того вечора, коли його доправили додому. Джейдон тепер рухався, ніби немічний старець. Він, скрутившись, притулився до неї, мов дитина, поклав голову їй на коліна і майже миттю заснув. Гризельда, тихенько мугикаючи, пестила його волосся. Вона відчувала глибоке збентеження і внутрішній конфлікт. Так, вона люляла сина з любов’ю, уперше відтоді, як від неї пішов Джим… але ж саме її син побив камінням Катаріну. Її Катаріну. Вона і любила його, і водночас ненавиділа.

Гризельда обережно поправила комір футболки Джейдона. Він не прокинувся. Вона здригнулася, помітивши осоружну мішанину погано загоєних ран і пошматованої шкіри на його спині. Під час випробувального терміну психіатри допомагатимуть Джейдонові боротися із симптомами його травми, проте Гризельда знала: ці рубці залишаться на все життя. Хай там як, а три тижні у повній самотності вона намагалася підготуватися до його звільнення, але реальність повернулася до неї тим боком, який вона геть недооцінила. Усі знають, що в нього ці рубці. Усі знають, що зробив Джейдон. Прокляття залишиться на ньому назавжди.

Гризельда взяла у руки вишивання і почала стиха наспівувати синові колискову, в якій любов чергувалася з ненавистю.

«Колеса в автобуса крутяться, і крутяться, і крутяться…»

Вона просунула голку крізь тканину і чикнула нитку ножицями для шиття. Щоразу, як її рука звільнялася, вона гладила Джейдонове волосся.

«Сигнал в автобуса бібікає: бі-бі-бі, бі-бі-бі…»

Несподівано Гризельда припинила шити й ошелешено підвела погляд; в одній руці в неї були ножиці, а іншою вона в той час пестила синове волосся.

«В автобусі лялі плачуть: а-а-а, а-а-а!..»

Любов і ненависть. Любов і ненависть.

«Мами в автобусі…»

І вмить Гризельді сяйнула думка: встромити ножиці в Джейдонове горло, нижче того місця, де ритмічно піднімається й опускається його кадик. То була суто раціональна думка, її породила не ненависть, а любов.

Це звільнить його від недолі. В цьому місті у Джейдона майбутнього не було, як не було й альтернативи місту. Хіба не має Гризельда права надати сенс його життю, принісши Катаріні неперевершену жертву?

Зазвичай поетичний геній Гризельди Холст обмежувався поціновуванням манірних привітань із листівок компанії «Холмарк Кардз», але зараз їй прийшло в голову таке:

«Дитина моя в тебе жбурляла те жахливе каміння.

Тепер віддаю я свою дитину тобі.

Як