Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

у сум’ятті думок. Пригадав прізвища всіх у монастирі, намагаючись знайти можливий зв’язок із родиною Смітонів. Чи міг Джон Смітон познайомитися з братом Ґаєм в Іспанії тридцять років тому? Якби він був підмайстром, тоді він і ключар були б одного віку.

Увесь час, коли я прокручував у голові ці думки, моє серце наповнювалося похмурим, свинцевим почуттям. Я вважав, що Томас Кромвель був неспроможний на нехристиянські вчинки, які йому приписували через падіння Анни Болейн. А тепер він мимохіть визнав, що вони правдиві. І не Кромвель втягнув мене в хибну віру; я зробив це сам.

Кінь повільно пробирався по крижаній колії, та на півдорозі по Фліт-стріт зупинився і стривожено кивнув головою. Трохи попереду, перегородивши дорогу, зібрався натовп. Окинувши їх поглядом, я побачив двох констеблів, які боролися з молодим підмайстром. Він чинив запеклий опір, надривно кричав на своїх викрадачів.

— Ви — сили Вавилону, ви захоплюєте обраних Божих дітей! Але праведний переможе, могутній буде повалений!

Охоронці зв’язали йому руки за спиною і потягнули геть, все ще кóпаючи. Дехто з натовпу свистів йому вслід, інші вигукували слова підтримки.

— Тримайся, брате! Обрані Господом переможуть!

Я почув голос ще одного вершника поруч і, обернувшись, побачив сардонічні риси обличчя Пеппера, колеги-адвоката, якого зустрів того дня, коли вирушив на місію до Скарнсі.

— О, Шардлейк! — приязно гукнув він. — Отже, схопили ще одного палкого євангеліста. Судячи з криків — анабаптиста. Знаєте, вони захопили б усе наше майно!

— Чи тепер відбувається полювання на проповідників-самозванців? Мене знову не було в Лондоні.

— У Лондоні почалися розмови про анабаптистів, король наказав схопити всіх підозрюваних. Спалить кількох, ну і добре. Вони небезпечніші за папістів.

— Тепер ніде не є безпечно.

— Кромвель скористався нагодою, щоб провести тотальну облаву. Головорізи, шахраї, проповідники-самозванці — усі ховаються у своїх собачих норах у цю жахливу погоду, і він їх витягує. У відповідний момент. Пам’ятаєте ту стару жінку з балакучим птахом, яку ми з вами бачили?

— Ага. Здається, було багато років тому.

— Виявилося, ви мали рацію; птах просто повторює завчені слова. До Лондона привезли два судна цих пернатих, у Сіті тільки й мови про них, кожен містянин хоче мати таку істоту. Стареньку звинуватили в шахрайстві, мабуть, її невдовзі відшмагають. Де ви пропадали? Сиділи біля свого вогнища в цей мороз?

— Ні, Пеппере, я був за містом, знову справа лорда Кромвеля.

— Я чув, він уже шукає нову наречену для короля, — сказав він, сподіваючись почути якісь плітки. — Ширяться чутки про шлюб із принцесою з німецьких династій — Гессенської чи Клевської. Це зблизить нас із лютеранами.

— Я нічого не чув. Як уже сказав, я був у від'їзді у справах лорда Кромвеля.

Він глянув на мене заздрісно.

— Він завантажує вас роботою. Як ви думаєте, для мене в нього зайва не знайдеться?

Я криво всміхнувся.

— Так, Пеппере, мабуть, знайдеться.

Удома я переглянув кореспонденцію, читати яку попереднього вечора був надто втомлений. То були листи про судові справи, які я вів; люди нетерпляче очікували відповіді на кілька питань. Був також лист від мого батька. Того року врожай був поганий, ферма принесла мало прибутку, і він думав відвести більше землі під пасовища. Він сподівався, що моя справа процвітає і що Марку добре працюється в Палаті — я нічого не розповідав про його ганьбу. Він додав, що в селі подейкують, що ще більше монастирів буде закрито. Батько Марка сказав, що це було б добре, бо Марк матиме більше роботи.

Я відклав лист і сів, похмуро дивлячись на вогонь. Подумав про Марка Смітона на дибі під тортурами, невинного в жодному злочині. І про Джерома на тій самій дибі. Не дивно, що він ненавидів владу, представником якої я був. Отже, усе, що він говорив, було правдою. Мабуть, він знав про зв’язок між Синґлтоном і Марком Смітоном, інакше навіщо розповідати мені цю історію? І все-таки він поклявся, що ніхто в монастирі не вбивав Синґлтона. Я намагався пригадати його точні слова, але був надто втомлений. Мої думки перервав стукіт у двері, увійшла Джоан.

— Щойно принесли лист, сер. Від лорда Кромвеля.

— Дякую, Джоан.

Я взяв у неї товстий лист і покрутив його в руках. Він мав гриф «Цілком таємно».

— Сер, — сказала вона нерішуче. — Чи можу я щось запитати?

— Звичайно.

Я усміхнувся до неї; її пухке обличчя було стурбоване.

— Я думала, сер, чи все з вами гаразд? У вас стурбований вигляд. А шановний Марк, він у безпеці там, на узбережжі?

— Сподіваюся, що так, — сказав я. — Не знаю про його майбутнє, але він не хоче повертатися до Палати розподілу.

Вона кивнула.

— Мене це не дивує.

— Справді, Джоан? Бо мене здивувало.

— Я бачила, що він там був нещасний. Чула, що це погане місце, повне жадібних людей, якщо ви мені вибачите.

— Можливо, це так. Але таких місць є дуже багато. Якщо ми уникатимемо їх і просто сидітимемо біля своїх вогнищ, то всі станемо жебраками, хіба не так?

Вона похитала головою.

— Марк Поер інший, сер.

— Чому інший? Ну ж бо, Джоан, він зачарував вас, як і решту жінок.

— Ні, сер, — сказала вона, вжалена. — Не зачарував. Можливо, бачу його глибше, ніж ви. Він має такий ніжний характер, якого я ніколи не бачила під такою привітною зовнішністю, несправедливість ранить його. Я навіть подумала, що він якось наче прагнув зганьбитися з тією дівчиною, щоб вибратися з Вестмінстера. У нього сильні ідеали, сер, іноді мені здається, що він має їх забагато, аби вижити в цьому жорстокому світі.

Я сумно всміхнувся.

— А я думав, що це в мене високі ідеали. «І полуда знялася з очей моїх».

— Вибачте, сер?

— Нічого, Джоан. Не хвилюйтеся. Я мушу прочитати лист.

— Звичайно, перепрошую.

— Усе гаразд. І, Джоан… дякую вам за турботу.

Зітхнувши, я повернувся до листа. Він містив нотатки Синґлтона і листи до Кромвеля про його успіхи з Марком Смітоном. З цього я зрозумів, що був холоднокровно розроблений план загнати молодого музиканта в пастку, змусивши до лжесвідчення, і вбити його. За словами Синґлтона, твердження, що королева спала з людиною такого низького походження, стало б особливо шокуючим для громадськості, тому було важливо піймати його в тенета. Він насмішкувато називав Смітона дурною істотою, ягням, якого ведуть на забій. У будинку Кромвеля перед очима Марка розбили його лютню об стіну і залишили голим у підвалі на всю ніч, проте довелося катувати, щоб змусити до фальшивого зізнання. Я помолився за його спасіння на небі.

Була записка