Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А потім птахи з криками і прокльонами дружно полетіли вправо. А на поверхні води з'явився яскраво-синій горб із плавником. Горб трохи похитався з боку на бік, підняв плавець, а потім поряд з ним з'явилася вузька синя голова морського змія на довгій шиї. Голова озирнулася й почала сумно клацати, наче скаржилася на косяк, що втік і не дав пообідати.
— Гарний знак, — зі знанням справи сказав Айдек. — Побережники нас бачать і йдуть назустріч.
— Думаєш, це їхня тварина? — засумнівався Марк.
— А чиє ще? Чи не піратів же. Чи побережників, чи дике, а дикі бояться кораблів.
Капітан Велівера кивнув і навіть усміхнувся, а потім тихо сказав:
— Відлив через два удари. — І скомандував: — Вперед!
Моряки, що стояли біля амулетів-воронок, дружно обхопили їх руками, і вітер, що наповнював вітрила, посилився. «Гордість Ловарі» рвонулася вперед і вліво мало не стрибком, дійшла до нерухомої води-дзеркала, і перед кораблем почали розходитися дуги-хвилі, що розширюються і стають все вище. А коли вони докотилися до скель і вдарилися об них, камінь задзвенів, як кришталь.
— Швидше! — гаркнув капітан. — Відплив нас чекати не буде!
Ліїн на всі очі дивилася на скелі, що наближаються. Потім, після крику юнги, перевела погляд праворуч і побачила кораблі, що вилітали з-за скель. А коли знову подивилася вперед, мало не заплющила очі — здалося, що баркентина зараз з усього розмаху вріжеться в чорний камінь.
— Право! — життєрадісно закричав боцман, що стояв поруч із кермовим, і «Гордість Ловарі» практично лягла на лівий борт, потім різко вирівнялася, підскочила на дузі-хвилі, що прийшла від переслідувачів, і буквально просочилася у вузьку щілину між двома скелями.
А через п'ять ударів серця ухнула вниз, разом з рівнем води, що різко знизився.
— Встигли, — видихнула Мелана.
І Ліїн зрозуміла, що встигли в останній момент. П'ять ударів серця – це замало. І якби не встигли, корабель опинився б на овальному камені, з якого пішла вода, і з обох боків від якого були зовсім вузькі щілини.
Дівчина глибоко вдихнула і подивилася на задоволеного Змія. Він у відповідь широко посміхнувся, а потім зовсім по-котячому пробурчав:
— Не турбуйтесь, у корабля чудові щити, і їх ми всі перекинули вниз. Хоча зісковзувати з каменю не дуже приємно, та й зісковзнути ми могли по той бік.
Ліїн тихенько лайнулася собі під ніс, але обзиватись не стала. Занадто багато честі.
Баркентина тим часом сповільнила хід і почала обережно пробиратися між скелями. А душка Змій скомандував перевести щити на ніс і з почуттям виконаного обов'язку вмостився прямо на палубу. Мабуть, зосереджуватися на бою і розвішувати свої вогняні заготовки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.