Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- Навіщо? - запитав Малий, одразу ж після того, як слуга пішов.

Підскочив до мого ліжка і сів поруч. Я тим часом із жалем стягував піжаму, в якій уже встиг пригрітися, і міняв її повсякденний одяг.

- Не знаю... - я квапливо натягнув на сорочку светр, стало трохи затишніше. - Для підживлення захисту замку ще рано.

- Вижене він вас, - хихикнув Чейз, - набридли.

- З нами не хочеш? - не залишився в боргу Рін.

- Ні, я краще тут побуду в теплі.

Чейз демонстративно позіхнув, потягнувся і ліг під ковдру. Я мимоволі позаздрив йому, як і два моїх вимушених супутники. Махнув Малому рукою і вийшов за двері.

На другому поверсі я знову помилувався величезним вітражним вікном. Через внутрішнє світло, зображення червоного птаха з розкритими крилами зовсім не було видно. Але я все ж зміг вгадати серед скелець примарні обриси вогняного птаха фенікса і його яскраво-жовті очі. Тепер-то я знав, як називається це прекрасне створіння.

- Що, злякався? - єхидно відповів Елан, неправильно сприйнявши мою затримку.

Я не став нічого відповідати, просто квапливо пішов уперед і першим увійшов у приймальню. Цього разу за дерев'яним столом, у кріслі з високою спинкою, згорбившись над якимось сувоєм, сидів літній чоловік із сивим волоссям і бородою. На відміну від слуги Віліса, він не здавався таким швидким і активним. У нього було кругле обличчя з подвійним підборіддям, і добре черевце, яке не міг приховати навіть просторий одяг. При нашій появі, він відірвався від вивчення паперу, піднявся, уважно подивився на нас і сказав:

- Лорд Дірас на вас чекає, заходьте.

Рін відчинив важкі двері, їхньої ширини цілком вистачило, щоб ми практично одночасно зробили крок через поріг.

- Добрий вечір, хлопці, - привітався Дірас.

Ми кивнули та привіталися у відповідь. Я одразу ж побачив у кутку кімнати свого дракона, який дивився на прибулих своїми кам'яними очима. Я крадькома глянув на хлопців і побачив те, що хотів - вони з неприхованою цікавістю розглядали нову статую. Шкода, вони не знають, хто її автор. Насилу придушивши задоволену посмішку, я перевів очі на Діраса, який розслаблено сидів у своєму кріслі та знову крутив у пальцях каблучки, тільки цього разу три штуки.

- Я покликав вас трьох, щоб доручити чергове завдання, - повідомив Дірас.

"Нарешті!" - подумки вигукнув я, мимоволі розпливаючись у легкій усмішці. Тим часом чоловік продовжував:

- Воно доволі просте у виконанні, але водночас вимагатиме від вас цілодобової роботи й уваги. Тому я посилаю саме трьох, щоб ви могли змінювати одне одного. А ще, - він подивився на Рінола й Елана, - потренували трохи новачка. Отже, в чому ж полягає саме завдання. Мене цікавить граф Емар. Він входить до складу королівської ради. Ось тут, - він посунув на край столу конверт без печатки, Елан квапливо схопив його першим, - у листі викладено докладну інформацію про його зовнішність і точну адресу, де він зупинився в столиці. Тобто, все що можна було зібрати з тих документів, які ви хлопці, нещодавно викрали. - Він глянув на Елана та Ріна, потім знову продовжив пояснення для всіх: - Ваше завдання досконально вивчити все, що тільки можна про цю людину. Абсолютно все! Куди ходив, з ким говорив, що їв, що пив, з ким спав і в який час ходив у туалет. Зрозуміло?

- Так, - злагоджено відповіли ми.

- Питання є?

- У мене, - відгукнувся я.

- Слухаю.

- Є якісь обмеження щодо способів виконання завдання?

- Ні. Головне, щоб вас не помітили. Загалом, це одне з основних правил, які Елан і Рін тобі пояснять. Ще питання?

- Ні, - так само дружно відгукнулися ми.

- Добре. Елане, підійди.

Хлопець слухняно зробив крок до столу і вже звично для себе простягнув руки. Дірас зняв з нього браслети та надягнув на середній палець правої руки золоту каблучку, одну з тих, що крутив до цього в руках. Теж саме він зробив із Рінолом. А потім і зі мною. Я здивовано витріщався на тонку золоту каблучку, дивуючись тому, як вона миттєво зменшилася під мій розмір, та так, що, схоже, тепер її не зняти, хіба що разом із пальцем.

- Тепер ступайте збиратися. Сьогодні ж відпливаєте, корабель уже готовий. Тільки Сарід, затримайся.

Злісно глянувши в мій бік, Елан вийшов за двері, за ним пішов Рін, закриваючи за собою двері.  

- Перед тим як ви підете на завдання, я хочу тобі дещо подарувати, - сказав Дірас, піднімаючись із крісла. Підійшов до мене, витягуючи з кишені камінчик на шкіряному шнурку. - Цей амулет зроблений спеціально для тебе. - Він надів мені його на шию. - Я ношу такий самий. Він попереджає про те, що хтось намагається тебе зачарувати, і коли ти почнеш використовувати свій власний захист, він трохи його посилить.

- Дякую, - я сховав амулет за комір.

- Будь ласка, - Дірас усміхнувся, - а тепер біжи.

Коли я повернувся в кімнату, мене зустріло вже знайоме пожвавлення, але тепер я був не глядачем, а учасником. На ліжку лежала порожня сумка, напевно приготована послужливим слугою Вілісом. Збори зайняли не більше десяти хвилин - я кинув у сумку змінну білизну, кілька сорочок і ще один светр. Власне, просто повторивши за більш досвідченим Ріном і Еланом. Сам би я взагалі нічого не взяв, бо не любив щось тягати з собою, адже це тільки обтяжувало. Ну і теплу куртку приготував, щоб узяти з собою. Як сказали хлопці, у морі дуже вітряно, та й у столиці набагато холодніше, ніж біля замку.

Звісно, допитливий Малий запитав, куди ми збираємося. Я торкнувся долонею вуха, подаючи наш умовний знак, щоб ми почали спілкуватися подумки. І поки я складав речі, швидко повідав йому про все, що встиг дізнатися в кабінеті Діраса. А ще непомітно показав медальйон.

Малий був дуже радий за мене, але водночас не міг приховати туги.

- Не сумуй, я ж повернуся, - подумки заспокоїв його я. - З хлопцями ти вже здружився, тим паче найшкідливішого я забираю із собою.