Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Минув тиждень, відколи Остап повернувся додому. Дні пробігали в турботах про батька та Тамару, а вночі йому снилися Яна та лікарня в маленькому містечку, в якому він провів більшу частину свого життя. І хоча тепер вся його сім'я влаштувалася в Торонто, Остап все частіше ловив себе на думці, що його справжній будинок залишився за десять годин перельоту звідси. Там мешкала дівчина, яку він подумки називав і відчував своєю.

Короткі розмови його зовсім не задовольняли. Вони не заспокоювали, а лише розпалювали бажання кинути все та летіти до дівчини першим-ліпшим літаком.

Тамара виявилася дуже спостережливою маленькою жінкою та одного разу не втрималася від цікавості, стежачи за тим, як він набирає чергове повідомлення.

— Як її звати?

— Кого?

Остап натиснув кнопку «Надіслати» і сховав телефон.

— Я вже не маленька, якщо ти ще не помітив. У нашому класі таке — на кожному кроці. Дехто навіть вже… Хоча тобі це знати не обов'язково.

— Що? Це те, що я подумав?

— Спокійно. Я не сказала, що сама цим займаюся.

— Це має мене заспокоїти?

— Гадаю, що так.

— Мабуть, варто попросити маму, щоб вона побалакала з тобою про... на цю тему.

— Не треба втягувати в це нашу матір. До того ж я сумніваюся, що вона обізнана в такому питанні краще за мене. — Остап здивовано поглянув на сестру. — Чисто теоретично, заспокойся. Нині мова про тебе. Це ти поводишся як закоханий. Сподіваюся, розмову про те, як треба поводитися з жінкою, з тобою проводити не потрібно?

— Не грубіянь.

— Я дію у твоїх інтересах.

— Невже? Значить, закоханий?

— Ага. Тільки дуже некмітливий.

— Це ще чому?

— Тільки члени нашого недосконалого світу, що відстали від прогресу, спілкуються за допомогою СМС.

— Маєш конкретну пропозицію?

— А то. Скайп на що? Відеорозмови у Вайбері?

Вимушений погодитись із сестрою, Остап того ж дня придбав новий ноутбук і в призначений час з хвилюванням чекав біля комп'ютера.

Він мало не поцілував монітор, побачивши на екрані зображення Яни. Декілька хвилин вони говорили про його батька, її роботу, спільну пацієнтку. Цікава розмова, але Остап хотів чути насамперед не це.

Тамара тинялася десь поруч, і це втримало Остапа від того, щоб повторити те, що він сказав під час розставання. Серце його заспівало, коли Яна усміхнулася й вимовила: «Я сумую». Але вже за мить вона замовкла, вдивляючись у зображення, а Остап почув над вухом:

– Привіт! Я — його сестра.

Тома не втрималася й втрутилася в розмову, але результат Остапа потішив — його сестра познайомилася з його коханою.

— Значить, Яна. Мені подобається її ім'я, — Остап лише хмикнув, вимикаючи комп'ютер. Він знав, що це лише початок розпитувань. — І сама вона нічого така, симпатична, наскільки я можу судити.

— Більше, ніж нічого. Вона — диво.

— Нарешті у тебе нормальна жінка.

— Це ти про що?

Остап розвернувся в кріслі, з цікавістю поглянув на сестру.

— Про твоїх... Яким словом їх назвати, щоб ти не сварив?

— Жінки. Продовжуй.

— Вибач, але я вже майже змирилася з тим, що маєш поганий смак. Усі ці заморожені жінки з неприродними посмішками мене вбивали.

— І Хелена теж? Мені здавалося, що вона тобі подобається.

— Я не знала, що ти спав… тобто зустрічався з Хеленою.

— Ні, вона лише друг. Я просто так поцікавився, — Остап обвів рукою коло, ніби підсумовуючи. — В сукупності. Адже інших жінок я додому не запрошував та не підозрював, що ти про них знаєш.

— Дізнатися — не проблема. Головне — бажання. Ти мій брат, і я зобов'язана піклуватися про тебе. Поки не передам у надійні руки.

— Навіть так? Отже, мій теперішній вибір тебе задовольнив?

— Щоб бути впевненою, я надто мало її знаю, — Остап усміхнувся, спостерігаючи, з яким серйозним виглядом його сестра розмірковує на дорослі теми. Адже він думав, що вона ще дитина. — Але... Скажімо так — Яна мені сподобалася. Ось це її «я сумую» — особливо.

— Ай! Як недобре підслуховувати. Це була особиста розмова.

— Ти це про що? З винаходом Інтернету ера особистих розмов закінчилася. До того ж я відповідала за технічне забезпечення.

— Так ось як це називається?

— Угу. Я рада, що Хелена залишилася ні з чим. Це до твого попереднього запитання. Вона мені не подобається.

— Чому?

— По-перше, вона вже давно хотіла тебе заграбастати. Мабуть, тільки ти не помічав цього. Мені здається, тато навіть тішився, що вона тебе вибрала.

— Тато?