read-books.club » Сучасна проза » Життя Дон Кіхота і Санчо 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Життя Дон Кіхота і Санчо" автора Мігель де Унамуно. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 88 89 90 ... 113
Перейти на сторінку:
Отець. І для того, щоб урівноважити Його суд, бракує Матері, Матері, яка завжди прощає, Матері, що розкриває обійми синові, коли він утікає від піднятої руки або від суворо насуплених брів розгніваного Батька, Матері, на чиєму лоні ми шукаємо втіхи в неясному спогаді про лагідне тепло несвідомості, яке гріло нас у ньому на світанку нашого буття перед нашою появою на світ, і про те солодке молоко, смак якого ми відчуваємо у своїх невинних снах, Матері, яка не знає іншого правосуддя, крім прощення, і не знає іншого закону, крім любові. Материнські сльози змивають скрижалі Десятьох заповідей. Наше вбоге й недосконале уявлення про Бога-чоловіка, про Бога з довгою бородою і грізним голосом, про Бога, який установлює закони й проголошує вироки, про Бога-хазяїна дому, про Pater familias[138] у римському стилі, треба було пом’якшити й доповнити, а що ми, за своєю природою, неспроможні уявити собі Бога інакше, як живу особу, наділену якимись людськими рисами, скажімо, конкретно чоловічими, а тим більше ніколи не зможемо уявити її собі з характеристиками нейтральними або й гермафродитними, то ми звертаємося й до образу Бога жіночої статі й поруч із Богом-Отцем ставимо Богиню-Матір, яка завжди прощає, бо, оскільки вона завжди дивиться на своїх дітей зі сліпою любов’ю, її погляд проникає на саме дно провини й бачить на тому дні єдине правосуддя — правосуддя прощення; тому саме в ній ми завжди шукаємо розраду та втіху, в Найніжнішій Матері, в Матері Божій, у Матері — Святій Діві. Вона Мати-Діва, найчистіша Мати, мати, яка є матір’ю в абсолютному розумінні, й, маючи все те, що робить жінку жінкою, залишається чистою від будь-якого людського бруду, тож вона дихає лише божественним подихом і промениться лише божественним сяйвом.

Це Мати-Діва, це Мати Божа. Це Мати Божа, це бідолашна зболена Людність. Бо хоч Людність і складається з чоловіків та жінок, вона — жінка, вона — мати. Матір’ю можна вважати кожне суспільство, кожен народ. Великі маси людей наділені жіночими характеристиками. Зберіть докупи багатьох чоловіків, і ви переконаєтеся: їх об’єднує те, що в них є жіночого, той факт, що всі вони мають матерів. Бідолашна згорьована Людність — це Мати Божа, бо саме в ній, у її лоні, знаходить свій вираз, утілюється вічна й нескінченна Свідомість Усесвіту. І Людність є чистою, чистісінькою, чистою від будь-якої плями, хоч ми й народжуємося заплямленими, кожне з нас, і чоловіки, й жінки. Нехай тебе спасе Бог, Людносте! Ти сповнена благодаті!

Придивися пильно, мій пастуше Кіхотісе, скільки є спільного між Людністю та Альдонсою, скромною дівчиною з Тобосо: зверни увагу на те, як любов наділяє нас концептами. І придивися, чи під музику твоєї пастушої сопілки не зможе виникнути іспанська філософія любові, хоч би скільки каркали, щоб заглушити її мелодійні тони, круки та граки, які гніздяться на вході до печери Монтесіноса.

Якби Дон Кіхот повернувся у світ, він став би пастором Кіхотісом, а не мандрівним рицарем із мечем у руках; він став би пастирем душ, тримаючи в руці, замість пастушого ціпка, перо або звертаючись із палкими словами до всіх козопасів. І хто може бути певний, що він не воскрес!..

Якби Дон Кіхот повернувся у світ, він став би пастухом, пастирем, або він стане ним, коли повернеться; пастирем народів. І він шукатиме свої концепти в любові й для того, щоб вони жили і здобували тріумф, він застосує всю свою мужність, яку був виявив, коли нападав на вітряки й визволяв каторжників. І нам дуже бракує його мужності, бо ми поводимося боягузливо, коли думаємо про те, що нас так пригнічує; і ми поводимося боягузливо, коли перед нами постають вічні проблеми; і ми поводимося боягузливо, коли колупаємося у своєму серці; і ми поводимося боягузливо, коли намагаємося розворушити внутрішні тривоги вічних сутностей. Це боягузтво відбирає в багатьох розум, присипляє в них сум’яття духу, наповнює їх духовними лінощами; щось подібне ми переживаємо, коли граємо партію в шахи.

«Я не хочу вивчати патологію, — сказав мені один такий боягуз, — і не хочу навіть знати, де в мене розташована печінка, ні навіщо вона потрібна, бо якщо я почну цим цікавитися, то мені почне здаватися, що я хворий на ту хворобу, про яку щойно прочитав. Існує лікар, чий професійний обов’язок — мене лікувати, і якому я за це плачу гроші; я перекладаю свою відповідальність на нього, і якщо він мене вб’є, то це буде його проблема; принаймні я помру без страху й тривоги. І те саме я скажу про священика. Я не хочу думати ані про своє походження, ні про свою долю, ні про те, звідки та куди я йду, існує чи не існує Бог і який Він є, існує чи не існує загробне життя і яким воно є; усе це може тільки заморочити мені голову й забрати в мене час та енергію, які мені потрібні для того, щоб заробляти на хліб для своїх дітей. Існує священик, а що такою є його професія, то нехай він з’ясовує всі ці питання, править для мене месу та відпускає мені гріхи, коли на своєму смертному ложі я висповідаюся йому в них. І якщо він обманюється й мене обманює, то він робить це на свій страх і ризик. Він відповідає за себе: а щодо мене, то в моїй вірі я не бачу обману».

Як нам тебе бракує, пастуше-пастире Кіхотісе, як нам потрібно, щоб ти завдавав своїми концептами, продиктованими любов’ю, осяйних ударів списом великодушності по цій набридливій брехні, щоб визволяв бідолашних каторжників, не думаючи про те, що вони потім поб’ють тебе камінням, а поб’ють вони тебе неодмінно, якщо ти розіб’єш ланцюги боягузтва, якими вони сковані. Можеш не сумніватися, вони тебе каменують.

Вони поб’ють тебе камінням. Духовні каторжники побивають камінням того, хто розбиває ланцюги, якими вони скуті. І саме тому, що їм потрібен той, кого вони потім каменують, саме тому ти повинен визволити їх. Першим застосуванням свободи є побиття того, хто тобі її дарував.

Найбездоганніше благодіяння — це те, яке ти робиш тому, хто не визнає його благодіянням. Найбільша послуга, яку ти можеш зробити своєму ближньому, — це не догодити його бажанням і не задовольнити його потреби, а пробудити в нього перші й створити для нього другі. Визволи його тільки після того, як він поб’є тебе камінням за те, що ти його визволив, і руки в нього стануть вільними, він захоче свободи.

Вони каменують

1 ... 88 89 90 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя Дон Кіхота і Санчо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя Дон Кіхота і Санчо"