read-books.club » Публіцистика » Дороги, які нас вибирають, Юрій Михайлович Мушкетик 📚 - Українською

Читати книгу - "Дороги, які нас вибирають, Юрій Михайлович Мушкетик"

266
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дороги, які нас вибирають" автора Юрій Михайлович Мушкетик. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 88 89 90 ... 99
Перейти на сторінку:
наприклад, бджоли, мурахи – очевидна програма), з одиничок, і справжній, і віртуальний, паралельний; живи я «там», той би світ був істинним, а цей – віртуальним, у нашому світі риби, люди, комахи – виконали програму і гинуть; одинички – умовні й водночас все – політ планет, буяння природи, інтелект – в наявності, в одній програмі, ми всі кінечні, в безкінечній програмі.

І в нас кудись лине енергія, душа, кудись, для чого, може, вони і є живлючою речовиною. Програма ж не помирає? Тоді існує безсмертя. Чиє?

А в принципі – пізнати не дано, і лізти туди не треба.

Від гусячого пера до комп’ютера.

Все омріяне збувається тоді, коли воно вже непотрібне.

Мабуть, людина ніколи не була така самотня, як нині. Дикуни жили гуртом. Колись у селах – громадою. А зараз? Держава неначе й не тиранує, але й не захищає і не згуртовує. І в селі всі нарізно. Партії – це зграї по спільному здобуванню харчу. Здобув – і в свою нору.

Європа катастрофічно старіє. Навіть така в недавньому жвава країна, як Франція, не можє звести кінці з кінцями. Суспільство скрізь розпорошене, закони примарні, майбутнє темне.

Впродовж XVIІІ–XІХ століть ми були відрізані від світової філософії, не акумулювали її в себе, й тепер це відбивається на всій нашій літературі, на науці, ми робимо маленькі відкриття відкритого раніше.

Вигадані письменниками світи, де все відбувається й нічого не відбувається; моря, люди, світи людей не існують у реальності, адже це – сон. Сон – відображення реальності чи повністю химера? З нічого і сон не насниш. З чогось воно прийшло. Мета? Мета цього? Є вона чи немає? Коли є, і коли немає? І коли хтось схоче скласти уявлення про наш світ, з чого він його складе?

Усі наші класичні письменники були ідейними. Речниками української ідеї. Саме вони і втримали на своїх плечах хоч таку Україну – постріляну Україну. Молодші брати наші: підтримайте їх.

Вчора я забрав з батьківської хати єдину річ на пам’ять – мідний безмін. Либонь, ще ХVІІІ століття – важить на фунти. Скільки ним переважено жита, пшона, іншого збіжжя. І думаю: взяти б і переважити на землі добро і зло, любов і ненависть – чого більше? Так мало любові.

Росіяни весь час вкоріняють думку, що Росія і Україна – сіамські близнята, в них спільна кровоносна система, легені та серце. Якби саме вони розокремлювали цих близнят, то вони б одному, Росії, залишили серце і легені, а друге безжально відітнули ножем.

Сім’я – це пекло і рай водночас.

Народ бідує. У селі в декого три рази юшка на день, жирують плутократи. Жирують примітивно. У мене знайомі багатії. З десяток машин. Казав багато разів: з’їздіть туди або туди, подивіться свою землю, ось зовсім близько Качанівка, поруч. Європейського рівня дендропарк Тростянець. Ось у Чернігові знамениті первозданні собори. Де там. Кожен вечір смажать шашлики й жеруть, жеруть. У дітей дорогущі іграшки й немає путніх книжок. А це ж їхні наступники.

Бізнес – гроші, гроші, гроші, це поспіх, це поглинає спокій, красу, естетичну насолоду, які стають нікому непотрібні та роблять людину убогою.

Скільки великих людей починають дорогу славно, і коли вона рано обірветься – лишать по собі добру пам’ять (Спартак, Разін…). А скільки проходять в славі, а яка її ціна? Того ж Наполеона. За що він воював? Що доброго зробив? І – Македонський, на початку, коли воював, щоб захистити Грецію, Македонію від персів – так, а далі… і навіть нинішні Єльцин, Кравчук. Спочатку ніби щось було в їхній діяльності добре.

Люди думають, що це вони винайшли і водять поїзди, кораблі, літаки, а це було задумано бозна-коли. Тобто не конкретно задумано, а прокреслено шлях. Шлях еволюції. Хтось створив людину, і то в Євангелії правда, що створив за образом і подобою своєю. Інакше він не міг створити. А щоб воно жило і розвивалося – еволюціонувало. І воно, либонь, буде еволюціонувати. Тут, на інших планетах. І поки що істинного шляху ми не бачимо. Може, це й буде отой штучний інтелект, а може, він створить щось інше. Все це в тому випадку, якщо людство не перекреслить само себе. Але й тоді все почнеться спочатку.

Тиск старості. Єдина в мене радість – онук, в надії, що він виросте розумною, порядною людиною. Оце моє щастя! Вчора він сказав: «Ти знаєш – я український патріот». Дай Боже!

Колишні диктатори – Сталін, Хрущов – були дикі й дико керували культурою. Нинішні просто плюнули на неї, вони її бояться і вважають, що вона їм непотрібна, а на свій слід в історії їм також наплювати.

Запрошують у Форос вітати президента з шістдесятиріччям. Але з чим вітати? Які набутки, які досягнення? Не хочу ґвалтувати совість – не поїду.

08.99.

Жарт: Довгий човен – чоловік на десять, по п’ятеро спинами, ті гребуть туди, ті туди. Наша держава, наш поступ.

Згадую тодішню свинарку: руки витягнені тачкою до колін: жом, гній. Уже все забуто: «Тоді була жизнь».

Брати по розуму.

А брати по дурості?

Батько його ще з древлянських смолокурів і від нього тхне смолою увесь вік, материн рід увесь від часів Милуші мочив у Совиному болоті коноплі і тіпав на терниці, ще Боян грав їм на бандурі і пізніше бандуристи також. А мобілізували його до армії, поганяли по плацу бігом і плазом на животі, наліпили на погон дві лички, або на «стройке комунізма» зробили комсомольським бригадиром і воно, приїхавши в село, уже «нє понімаєт» батька смолокура і матері пряхи, і сусідів, і «штокаєт» і «какаєт» і все рідне йому «навозом тхньот».

Росіянин ні з-за чого доведе себе до істерики, розпанахає на пупі сорочку, ударить заступом чи ломом, він алкаш і ніщо, ледар і дурило, одначе йому за всю історію вщепили в мізки, що він вищий від усіх інших, привили зневагу до всіляких «полячішек», «італьяшек», «америкашек», а чукчі та всі інші – просто предмет насмішок, «чурки». І він у тупості своїй вірить у те. В той же час у війську Єрмака не було жодного росіянина, самі інородці, чужими руками гребли вогонь.

Всього лиш гарних колосків було у совітській країні, оті, що на гербі. І щоб було добро!

Широкая русская душа. Сидять за столом, обнімаються, співають «Бєжал бродяга с Сахаліна» та інші пісні такі ж улюблені. За мить луплять один одного: «В харю єго», «Ключом гаєчним», «Бутилкой». А далі знов: «хлєбом кормілі крестьянки мєня, парні

1 ... 88 89 90 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дороги, які нас вибирають, Юрій Михайлович Мушкетик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дороги, які нас вибирають, Юрій Михайлович Мушкетик"