Читати книгу - "Брама"

Питання. А що їли гічі?

Професор Геґрамет. Я гадаю, те саме, що й ми: все. На мою думку, вони були всеїдними. Насправді ми нічого не знаємо про їхній раціон. Існують лише припущення на основі результатів, здобутих під час польотів до оболонок.

Питання. Польоти до оболонок?

Професор Геґрамет. Були організовані, як мінімум, чотири польоти не просто до іншої зірки, а безпосередньо за межі Сонячної системи. Там є оболонки комет, знаєте, на відстані приблизно в один світловий рік. Вони були оголошені неуспішними, але я їх такими не вважаю і вимагав від Ради при­значити екіпажам наукові премії. Три кораблі потрапили під метеоритний дощ, а четвертий виявив комету. Це все трапилося на відстані, що дорівнює сотням астрономічних одиниць. Метеоритні дощі зазвичай складаються з уламків старих мертвих комет.

Питання. Тобто ви хочете сказати, що гічі їли комети?

Професор Геґрамет. Вони їли те, з чого складаються комети. Знаєте з чого? Вуглець, кисень, азот, водень, тобто те саме, що ви їсте на сніданок. Я гадаю, вони використовували ­комети як сировину для виробництва їжі. Думаю, що рано чи пізно такий рейс до оболонки комети дасть нагоду знайти харчову фабрику гічі й тоді, напевно, проблему голоду буде розв’язано.

За хвильку Зіґфрід пропонує:

— Якщо хочеш, Робе, можеш поплакати. Тут немає нічого страшного.

Раптом я розумію, що саме це я і роблю, тобто плачу.

— Господи, — кажу я, сякаючись в одну із серветок, які постійно лежать поряд із килимком. Зіґфрід чекає.

— Лише я зміг урятуватися, — веду далі я.

Потім Зіґфрід вчинив таке, що вкотре здивувало мене. Він пожартував:

— Ну це очевидно, бо ти зараз тут, — говорить він.

— Зіґфріде, це виснажує, чорт забирай — відповідаю я.

— Робе, я впевнений, що тобі це піде на користь.

— Я б чогось випив.

Клац!

— У шафі позаду тебе, яка щойно відчинилася, — каже Зіґфрід, — є досить непогане шері. На жаль, воно не з винограду; медична служба не схвалює розкошів. Однак не думаю, що ти знаєш, що його роблять із природного газу. А також туди додали порцію тетрагідроканабінолу[13], щоб напій заспокоював нерви.

— Святий Боже! — коментую я, вже не знаючи, як виразити своє здивування. Шері дійсно досить непогане. Я відчуваю, як його тепло розтікається організмом.

— Добре, — кажу, поставивши склянку. — Отже, коли я повернувся до Брами, всіх членів експедиції списали. Корабель повернувся на рік пізніше, аніж очікували, тому що ми ледь не попали за горизонт подій. Ти знаєш, що таке уповільнення часу?.. Ет, не зважай, — я випереджаю Зіґфріда. — Це риторичне питання. Маю на увазі, що явище, яке трапилося, називається уповільненням часу. При наближенні до сингу­лярності відбувається парадокс часу, тобто те, що у нас там тривало п’ятнадцять хвилин, на Брамі, на Землі чи в будь-якій іншій точці нерелятивістського Всесвіту триватиме рік. А…

Я роблю ковток і сміливо веду далі:

— …Якби ми полетіли далі, то рухалися б чимраз повільніше. А в ході подальшого наближення п’ятнадцять хвилин перетворилися б на десятиріччя, а потім — на століття. Ми були дуже близько, Зіґфріде, і ледь не втрапили до пастки.

Утім, я вибрався.

Мені щось заходить у голову, і я позираю на годинника.

— Про час: я сиджу тут зайвих п’ять хвили,