Читати книгу - "Мій тато — кілер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як там, у Маринчиній пісеньці? «Там, там, там, тільки там, де нас нема…»
Відповідно до основного запису, у часи правління володаря Бідацу в морі біля провінції Ідзуми почули музику. Вона нагадувала звуки флейти, тринадцятиструнного кото, семиструнного кото, кото Кудара або ж гуркіт грому. Їх було чути вдень, а ввечері світло поширювалося до сходу.
Ось я й чув музику. Щоправда, це були не арфи в руках ангелів, що прийшли за мною. Але все одно ця музика подобалася мені.
Там, там, там, тільки там, де нас нема…
Я пізнав любов юдзьо. Я зрозумів цю любов. І тепер міг віддати її. А разом з нею і себе.
— Японія, — я посміхнувся і сплюнув кров. — Японія, дідько тебе забери. Ти зробила з мене японця…
Я розвернув ще одну машину, убивши всіх, хто в ній сидів.
— …Гейшу, самурая, якудзу… чорт… різьбяра апельсинових кісточок, вишневий цвіт…
Треба було б відкотитися.
— Треба було…
Але я не став цього робити. Вантажівки вже сховалися за поворотом, і я, збираючись дати їм ще хвилин десять-п’ятнадцять, міг умерти й тут. У цій канаві, яка стала моїм окопом.
Водій — вузькі очі воїна, що йде на смерть, — змусив мотор завити. Я випустив залишки черги, і мотор завмер.
Бабах! Ось і ще один вибух.
2Світла було багато — п’ятдесят метрів залитої палаючим бензином дороги.
Я бачив майже кожного з них. Бачив, як вони рвонули назад, повисипалися з машин і автобусів і тепер намагаються добратися до мене через чорні кущі і чорні калюжі в западинах пустища.
— Ну-ну.
І раптом — автоматна черга на іншій стороні дороги.
«Хто це не залишив мене?»
І автомат за моєю спиною.
«То їх навіть двоє!»
Японія зробила японцем не тільки мене. Але й Дмитра, і навіть Сашка, який, здавалося б, мав стовідсотковий імунітет від її дурних цінностей.
— Усе нормально?
— Дякую! — відповів я, гукнувши йому через палаючу дорогу.
— Володимир Михайлович з Маринкою і Кадуцо-саном, — сказав Дмитро, падаючи поруч зі мною, — просили кланятися!
— Спасибі!
— Та що там, — Дмитро перевернувся на бік, розстебнув блискавку куртки і висипав у всіяний гільзами бруд майже два десятки гранат. — Хочеш одну?
— На рахунок три. Раз…
— Два…
Вибухнувши під ногами, гранати підняли китайців у повітря.
Агов, Юю, де ж ти візьмеш стільки стрільців, щоб відновити хоча б половину колишньої величі своєї банди?!
Ще п’ятеро.
Де?!
ЗДухом битви було пронизане все повсякденне життя самурая, і можливість близької смерті не здавалася йому чимось незвичайним. Справжнім майстром меча міг вважатися лише той, хто був готовий без вагань ступити назустріч власній загибелі. Саме для досягнення такої досконалості люди дотримувались давніх традицій, і навіть у наші дні багато японців присвячують своє життя практиці Кендо.
4Ми воювали майже двадцять хвилин.
Коли в нас скінчилися патрони, ми пішли вперед, підбираючи зброю вбитих нами китайців.
Ми дали колоні вантажівок ще чверть години, розплатившись за це м’ясом, вирваним з наших тіл і застряглими в нас кулями.
— Майже сто кілометрів, — сказав Сашко.
А саме на стільки ми дали можливість від’їхати Маринці, її вітчиму й іншим.
— Ага, — сказав я, вистрелюючи останній патрон.
— Тримай, — але величезна долоня Сашка була практично порожньою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій тато — кілер», після закриття браузера.