Читати книгу - "Нескінченна історія"

Бастіянові на мить перехопило дух.

- Ти можеш це довести? - хрипко спитав він.

Ксаїда похитала головою і промурмотіла:

- Той різновид знання, що ним я володію, о мій пове­лителю, не належить до тих, які можна довести.

- Тоді тримай це знання при собі! - сказав Бастіян, спаленівши. - І не обмовляй найвідданішого і най- відважнішого хлопця, який тільки є у Фантазії!

На цих словах він вистрибнув із паланкіна і пішов упе­ред.

Ксаїда тим часом замислено обертала у пальцях мунд­штук свого кальяну, а її очі - зелене і червоне - загрозливо палахкотіли. Одначе дуже скоро вона знов усміхнулася і прошепотіла, випускаючи з уст фіолетовий дим:

- Ти ще сам у всьому переконаєшся, о мій повелителю. Пояс Ґеммаль доведе тобі все, що треба.

Коли караван став табором на нічліг, Бастіян зайшов до свого шатра. Він наказав синьому джинові Іллюану нікого до нього не впускати, і насамперед Ксаїду. Хлопець захотів поміркувати на самоті.

Те, що чарівниця наговорила йому про Атрею, він вва­жав навіть не вартим роздумів. Проте його думки заполо­нили інші її слова, а саме: ті кілька фраз, які вона сказала про мудрість.

Адже він так багато всього пережив: страхи і радощі, хвилини смутку і переможні тріумфи, він ішов від одного сповненого бажання до наступного, ні на мить не зупиняю­чись. Та жодне зі сповнених бажань не дало йому почуття втіхи і заспокоєння, не зробило його щасливим. Однак бути мудрим - значить піднятися над радощами і горем, над страхом і співчуттям, над образами і честолюбством. Бути мудрим - значить стояти понад усіма речами, нікого і нічо­го не любити і не ненавидіти, і водночас із цілковитою бай­дужістю сприймати чиюсь прихильність або неприязність. Той, хто є воістину мудрим, - той не переймається геть ні­чим. Він стає недосяжним і невразливим, йому ніщо не може дошкулити. Так, треба стати власне таким - ось що дійсно варте зусиль, ось чого треба прагнути! Бастіян був переконаний, що розуміння цього наблизило його до остан­нього бажання, того останнього бажання, яке приведе його до здійснення Істинного Прагнення, про яке казав Ґрао- ґраман. Тільки тепер, як йому здавалося, він зрозумів, про що йшлося. Він захотів зробитися Великим Мудрецем, наймудрішим із мудрих у цілій Фантазії!

Трохи згодом він вийшов зі шатра. Його огорнула не­ймовірна тиша.

Місяць освітлював путівець, якого він спершу чомусь не зауважив. Наметове місто розкинулося в схожій на чашу долині, зусібіч оточеній високим гребенем гір химерної фо­рми. У долині подекуди траплялися невеличкі ліски і заро­сті чагарів, але чимдалі вгору, то рідшала рослинність, а ще вище, на піднебесних схилах гір, її взагалі не було. Групи прямовисних скель-стрімчаків витворювали найрізномані­тніші фігури і здавалися витесаними рукою якогось скуль­птора велетня. Вітер раптом вщух, небо стало зовсім ясним і чистим. Зорі сяяли і мерехтіли - і здавалися ближчими, ніж звичайно.

Високо вгорі, на одній із найвищих вершин, Бастіян угледів щось схоже на увінчану куполом будівлю. Мабуть, там хтось жив, бо звідти струменіло слабеньке світло.

- Я теж звернув на це увагу, о повелителю, - про- клекотів Іллюан. Він стояв на варті коло входу до шатра. - Що би це могло бути?

Та не встиг він договорити, як звіддаля почувся якийсь дивний звук. Він чимось нагадував протяжне совине «Пу- гу-гу-гу!», але був нижчий і протяжніший. Потім цей клич, тепер уже багатоголосий, повторився вдруге і втретє.

Дійсно, це були сови, разом шість, як незабаром зміг розгледіти Бастіян. Вони наближалися з боку тої гірської вершини, на якій стояла будівля з банею. Вони наближали­ся безшелесно, майже не махаючи крильми, і чим ближче підлітали, тим очевиднішими ставали їх надзвичайні роз­міри. Сови летіли з неймовірною швидкістю. їхні очі яск­раво світилися, на головах вирізнялися настовбурчені ки­тиці-«вуха». Коли вони приземлилися перед Бастіяновим шатром, не чутно було навіть найтихішого шурхоту пер. Отож тепер вони сиділи на землі перед Бастіяном (кожна з них - набагато більша від нього), і на всі боки крутили го­ловами з великими круглими очима. Бастіян підійшов до них ближче.

- Хто ви такі і чого тут шукаєте?

- Ми посланці Ушту, Матері Здогаду, - відповіли одна із шести сов. - Ми летючі вісники із Зоряного Монастиря Ґіґам.

- А що це за монастир? - спитав Бастіян.

- Це обитель мудрості, - відказала друга сова. - У цій обителі живуть Ченці Пізнання.

- А хто така Ушту? - допитувався Бастіян.

- Одна з Трьох Велемудрих, які управляють монасти­рем і навчають ченців мудрості пізнання, - пояснили третя сова. - А ми - посли ночі і належимо їй.

- Якби тепер був день, - підхопила четверта, - своїх посланців-орлів вислав би Шіркріє, Батько Споглядання. А в години сутінків - між днем і ніччю, а також між ніччю і днем - своїх посланців висилає їсіпу, Син Розуму, його по­сли - лиси.

- Хто такі Шіркріє і їсіпу?

- Решта двоє Велемудрих, наші Старійшини.

- І чого ж ви тут шукаєте?

- Ми шукаємо тут Великого Всевіда, - мовила шоста сова. - Троє Велемудрих знають, що він перебуває в цьому наметовому місті та просять у нього просвітлення.

- Великого Всевіда? - допитувався Бастіян. - А хто

він?

- Його ім’я, - відповіли всі шестеро в один голос, - Бастіян Бальтазар Букс.

- Ви вже знайшли його, - відповів він, - це я.

Сови негайно всі разом вклонилися, і це виглядало ду­же манірно і церемонно, а відтак майже кумедно, попри їхні страхітливі розміри.

- Троє Велемудрих, - проказала перша сова, поштиво і благоговійно просять тебе скласти їм візит, щоби ти дав ві­дповідь на питання, якої вони так і не змогли отримати, хоч і присвятили її пошуку все своє довге життя.

Бастіян у задумі провів рукою по чолі.

- Згода, - нарешті вирішив він. - Але я хотів би взяти з собою двох моїх учнів.

- Нас шестеро, - відповіли сови. - Двоє з нас можуть понести одну людину. Відтак усього ми можемо взяти трьох.

Бастіян звернувся до синього джина:

- Іллюане, приведи Атрею і Ксаїду!

Джин квапливо пішов виконувати наказ.

- А що то за питання, - поцікавився Бастіян, - на яке я маю дати відповідь?

- Великий Всевіде, - відповіла йому одна з сов, - ми всього лише бідолашні невтаємничені летючі посланниці, ми не належимо навіть і до найнижчого ступеня посвяти Ченців Пізнання. Як же нам переповісти