read-books.club » Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

130
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 88 89 90 ... 100
Перейти на сторінку:
зроблять, але фотографія потрібна… І паспорт твій із кодом.

Майка кивнула напружено, посунула до власної хати. Серце гупало — обійшла перекопану доріжку, дісталася ґанку. Вскочила в кімнату, знайшла паспорт, у якому лежав складений учетверо ідентифікаційний код. Усе те здавалося моторошною дурною забавою, — гроші, блискуча «Волга» на вуличці, — та в мізках раптом розрослася зла думка: «А справедливість?.. Реп’яхи ж мають якось бути покараними…»

Петро так і тупцяв на вуличці, відводив погляд від автівки. Узяв у Майки паспорт, клацнув мильницею, пішов геть. Як проходив повз Майчину хату, не втримався — зупинився, глянув безпорадно на місце, де вчора Тома вбила Санджива, заплакав, не соромлячись. Обернувся до Майки.

— Гроші прибери… — мовив гірко. — Завтра водійське посвідчення привезу.

«Завтра що за день? — тоскно подумала Майка. — Субота?»

Куди поперед батька?.. П’ятницю спочатку проживи…

У п’ятницю опівдні дощ пропав, крізь хмари — сонце. Умитий зелений тихий хутір посеред лук-лісів — казка заповітна: крізь дикий бузок видніються дахи білих хат, вишні-яблуні-груші білими квітами вкрилися, дух від них — їсти б пахуче повітря. Біля колодязя на стовпі в гнізді лелеки шиї вигинають, ґрунтовкою їжак чимчикує неспішно, а в небі ширяють круки. Багато круків… Кружляють над головою, ніби дізнатися намагаються: плани які?..

— Ніяких… — Майка глянула на власну хату — на ґанку гроші валяються, біля огорожі автівка стоїть.

У голові порожньо: «Жити як? Ніяк?..» Пішла вуличкою — на Улянине обійстя зазирнула, городом пройшлася, бур’ян смикнула. На двір Троянова перебралася — ого, та в нього троянди поміж будяків… Хто ж їх поливатиме? Нащо садив, коли залишатися не збирався? На Сандживове подвір’я повернулася — у кімнатці Хаус лежить.

— Хаусе… Вставай! Іди полюй… Тобі поїсти треба! — наказала з безпечної відстані.

Кіт глянув на дівчину жовтим оком, відвернувся. Майка зціпила щелепи, обережно наблизилася до кота: «Можна?» Торкнулася. Хаус не реагував. Підхопила важку тушу, винесла надвір, поклала під виноград.

— Та не лежи! — присіла поряд. — Он скільки їжі навкруги. Вставай…

Хаус і вухом не повів.

Похнюпилася. Лягла на мокру траву неподалік від котиська. Заплющила очі, склала руки на грудях: Санджива без труни закопали… Певно, Реп’ях у брезент тіло загорнув… Чому… вона думає про те так холодно?.. У тому брезенті вона мала лежати!

Поряд — тихий шелест. Розплющила очі — за метр від неї на землі сидів великий чорнющий крук. Похолола. «Не штука — вбити крука. Злови живого…» — згадала Толині слова. Мстивий птах! Не забув горя! Полюватиме, поки Майчині очі не виїсть?..

У мізках: «Бігти!» Підхопитися, заволати, жбурнути в крука чимось важким, та тіло ціпеніє разом із думками.

Майка заплющує очі — «Я мертва, мене нема, лети звідси!» — та раптом відчуває огидний їдкий запах, що йде від крука. І не збирається злітати, іде до Майки — крок, крок… Скок — Майці на груди.

Майка й сама не усвідомила того, що відбулося за мить: загарчала, ухопила крука, перевернулася на живіт, притисла птаха до землі. Кричала, мов навіжена, давила крука руками, усім тілом.

— Та здохни вже! Здохни! Здохни, паскудо!

Крук не здавався, борсався під Майкою, шкрябав гострими пазурами, та дзьобом дістати не міг. Душила. Моя здобич, моя… М’ясо! Головне — м’ясо! Вбити всіх і кожного, хто став на шляху!

— М’ясо… — Птах припинив пручатися, обм’як, та Майка все душила крука, поки сили не скінчилися.

Відкинулася на спину, крука не випустила. Тримала чорного птаха тремтячими руками, їла його очима, наче, як в американському фільмі жахів, крук мав раптом розплющити очі, розгорнути крила й таки вбити її.

Вгамувалася врешті. Зіп’ялася на ноги. Посунула до Хауса. Кинула мертвого крука котові під ніс.

— Їж! — вигукнула гнівно.

Хаус підвівся, обнюхав крука, зиркнув на розбурхану Майку жовтим оком, увіп’явся в ще теплого птаха.

У суботу після обіду, коли Реп’ях приніс Майці файл із документами, — а там усе: і паспорт із кодом, і фотокартки, і водійське посвідчення, і техпаспорт на «Волгу», і нотаріально засвідчене право Майї Михайлівни Гілки на володіння автівкою, — кам’яним істуканом сиділа на Сандживовому подвір’ї, дивилася крізь Петра, наче не бачила. Під виноградом лежав котисько, — охлялий, байдужий, — поряд валявся розшматований чорний крук.

Реп’ях на дівчину глянув, вразився: ох і злі очі…

— Гроші прибери, — глухо мовив. — Скільки їм на твоєму ґанку валятися?.. Ще побачить хтось…

— Покажіть, як з автівкою вашою управлятися.

— Не вмієш? — збентежився Реп’ях. — Погубиш «Волгу»…

— Аби душу не погубити… — відрізала.

Реп’ях зітхнув тяжко. Усівся за кермо улюбленої лялі, перемикав-клацав, натискав: гальма, швидкість, бак, бензин, передачі…

Майка вийшла з автівки, проїла в Реп’яхові дірку злим поглядом.

— Усе забирайте… І автівку, і гроші… І самі забирайтеся з хутора! Під три чорти… Нема вам тут місця!

Реп’ях злякався.

— Та ти що? Ми ж… від серця! Ми ж… Тома лежить, — заплакав. — Чорна… Не їсть нічого. Плаче весь час.

— Мовчатиму! Забирайте!

— Не можу… Воно ж ніби гарантія. Ти ж погодилася! Ти ж… — ніяк вгамуватися не міг. — Тільки скажи, чого хочеш… Усе зроблю!

— Сашка де поховали?

— Не питай. Однаково не скажу… Як уже правда випливе — хай на мені вина лежить. Аби не на Томі.

— Йолоп ви дурний!

Реп’ях зіщулився, мов від удару.

— Ти б… забрала оце все… Та їхала звідси.

— Мій хутір! — видушила хижо. — Завжди тут буду!

Наступного дня, на Поминальну неділю, капулетцівці потяглися до рідних могил на цвинтар — за кілометр від села, на горбочок із хрестами під білими березами.

Галаган з Оксаною й собі зібралися, стукнули Реп’яхам у хвіртку: «Агов, не поснули?»

— Згодом підемо. — Похмурий Петро вийшов за хвіртку на вулицю, не розчахнув перед кумом, як зазвичай. — Тома хворіє…

— А то вона, куме, мордується, що ти «Волгу» продав! — сказав Микола. — Вони ж, жінки, такі… Як що зробив без її дозволу — прямо казяться!

— А нащо продав? — спитала Оксана. — Їздили б…

— Доньці збираємо… На інститут… — буркнув Реп’ях. — Піду я… Бо Тома…

Галагани сунули до цвинтаря, болобонили.

— А я казав — та дівка з хутора ще всі Капулетці скупить. Таке стерво завелося незрозуміле — один чорт знає, що за людина! — бурчав Галаган.

— Аби тебе не

1 ... 88 89 90 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"