Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

Він скаже, де вони зупинилися. Який-небудь мотель. Рейчел і Еллі винаймуть машину. А коли вони постукають, Луїс підведе до дверей Ґейджа. Мабуть, у купальному костюмчику.

А потім…

Та він не наважувався загадувати так далеко наперед. Натомість повернувся до свого плану і знову проаналізував його від початку й до кінця. Він гадав, що коли все вдасться, то вони почнуть абсолютно нове життя і ніякий Ірвін Ґолдман зі своєю тлустою чековою книжкою їх не відстежить. Ось так усе і буде.

У Луїсовій голові роїлися туманні спогади про те, як вони в’їхали в будинок у Ладлоу. Яким він був стривоженим, втомленим і навіть трохи наляканим. Як йому хотілося гайнути кудись в Орландо і найнятися лікарем у «Світ Діснея». Може, це все й не було аж настільки безглуздо.

Луїс уявив себе там у білому халаті. Як він намагався привести до тями вагітну жінку, в якої вистачило дурощів вилізти на атракціон «Магічна Гора». Звісно ж, вона знепритомніла. Йому вчувався власний голос: «Розійдіться, розійдіться, їй же не буде чим дихати», і тут жінка розплющила очі та вдячно йому посміхнулася.

Доки мозок Луїса виплітав цю не позбавлену приємності фантазію, він заснув. Він спав, коли його дочка прокинулася в літаку десь над Ніагарським водоспадом з криком жаху на вустах від кошмару про безжалісні порожні очі та покручені руки. Він спав, коли перелякана стюардеса кинулася до Еллі дізнатися, що трапилося; він спав, коли вбита горем Рейчел намагалася заспокоїти її; спав, коли Еллі кричала — знову і знову: «Це Ґейдж! Мамо! Це Ґейдж! Це Ґейдж! Він живий! Ґейдж витягнув ножа з татової сумки! Не дай йому дістатися до мене! Не дай йому дістатися до татка!»

Він спав, коли Еллі нарешті заспокоїлася. Вона пригорнулася до мами та вся тремтіла — ані сльозинки в широко розплющених очах. А Дорі Ґолдман думала, як же важко зараз Еллі і як вона схожа на Рейчел після смерті Зельди.

Він спав і прокинувся о чверть на шосту, коли денне світло вже тьмяніло та падала темрява.

«Пекельна робота», — тупо подумав він і підвівся.

45

Коли рейс 419 «Юнайтед Ейрлайнз» приземлився в аеропорту О’Хара та висадив усіх пасажирів о десятій хвилині на четверту годину, Еллі Крід була в стані тихої істерії, а Рейчел — дуже наляканою. Ніколи відтоді, як вона повела дітей у «Макдональдз» і Ґейдж вдавився картоплею фрі, Рейчел не хотіла так сильно, щоб Луїс був з нею.

Якщо зараз випадково торкнути Еллі за плече, дівчинка підскочить і вдивлятиметься в тебе розширеними від страху сліпими більмами очей, все її тіло битиме пропасниця. Вона була вся немов би переповнена електрикою. Жахіття в літаку самі по собі були вельми поганими, але це… Рейчел просто не знала, як цьому дати раду.

Дорогою до терміналу Еллі заточилася і впала. Дівчинка не підвелася; просто лежала собі на килимі, під ногами людей (сновигаючи туди-сюди, вони дивилися на неї з м’яким співчуттям і відстороненим блиском в очах; усі вони поспішали, ніхто не хотів, щоб їх відволікали), поки Рейчел не підняла її.

— Еллі, що з тобою? — спитала вона.

Та Еллі не відповіла. Вони проминули зал до каруселі з багажем, і Рейчел помітила батька з матір’ю, які чекали на них там. Вона помахала вільною рукою, і вони підійшли.

— Нам сказали не виходити за ворота та чекати на вас, — сказала Дорі. — Ми подумали… Рейчел, що з Еллі?

— Їй погано.

— Мамо, а тут є вбиральня? Мене зараз знудить.

— О Боже! — розпачливо застогнала Рейчел і схопила дочку за руку. З протилежного боку зали був туалет, тож вона швидко повела туди Еллі.

— Рейчел, мені піти з тобою? — спитала Дорі.

— Ні, краще заберіть наш багаж. Ви знаєте, який він. Ми впораємося.

На щастя, вбиральня була порожньою. Рейчел підвела Еллі до кабінки та почала порпатися в сумочці, шукаючи дріб’язок. Потім вона побачила — слава Богу, — що замок однієї з трьох кабінок зламаний. Над ним хтось маркером написав: «СЕР ДЖОН КРЕПЕР БУВ СЕКСИСЬТКОЮ СВИНЕЮ».

Рейчел швидко відчинила двері. Тепер Еллі стогнала та трималася за живіт. Вона двічі тужилася, але блювоти не було; тільки сухі хвилі абсолютного нервового виснаження. Коли вона сказала, що їй уже краще, Рейчел підвела дочку до умивальника і вмила їй обличчя. Еллі була білою як стіна, під очима в неї проступили чорні кола.

— Еллі, що трапилося? Ти можеш пояснити?

— Я не знаю, що трапилося, — відповіла дівчинка. — Я знаю, що щось сталося після того, як татко сказав мені про подорож. Щось трапилося з ним.

«Луїсе, що ти приховуєш? Ти ж приховуєш щось. Я помітила це, навіть Еллі помітила».

Рейчел збагнула, що і сама весь день була знервованою, неначе чекала на удар, який звалить її з ніг. Зараз вона почувалася так, немовби за два чи три дні мали початися місячні: напружена та зморена до краю, готова заплакати чи розсміятися, готова будь-якої миті завити від болю, що мчав її головою, як швидкісний потяг, останні години три.

— Що? — уточнила вона у відображення Еллі в дзеркалі. — Люба, що могло трапитися з татком?

— Я не знаю, — прошепотіла Еллі. — Я бачила сон. Щось про Ґейджа. Чи, може, про Черча? Я не пригадую. Я НЕ ЗНАЮ!

— Еллі, що тобі снилося?

— Мені снилося, ніби я на «Кладвишчі домажніх тварин», — розповідала Еллі. — Паксоу привів мене на «Твариняче кладвишче» і сказав, що татко збирається прийти туди. Він сказав, що має статися щось жахливе.

«Паксоу?» Гостра стріла жаху та непевності пронизала Рейчел. Що це було за ім’я і чому воно здавалося їй таким знайомим? Здається, вона чуло його — чи щось подібне, — але ніяк не могла пригадати, де саме.

— Тобі снилося, що хтось на ім’я Паксоу відвів тебе на «Кладвишче домажніх тварин»?

— Ага, він сказав, що його звуть саме так. А ще… — очі дівчинки раптом розширилися.

— Ти пригадуєш щось іще?

— Він сказав, що його послали попередити, але він не може втручатися. Він сказав, що був… Я не знаю… що він був біля татка, що вони були разом, коли його душа від… від… Я не можу пригадати! — Еллі зойкнула.

— Люба, гадаю, тобі снилося «Кладвишче домажніх тварин», бо ти все ще думаєш про Ґейджа. Я впевнена,