Читати книгу - "Куджо"

в гараж Кембера і хтось запропонував підкинути її назад до міста? Не друг, не знайомий, не Кембер чи його дружина, а хтось зовсім сторонній. Енді вже чув слова Віка: «Що ви, моя дружина ніколи не сяде в машину до незнайомця». Але вона вже, як кажуть у народі, кілька разів дозволила проїхатися на собі Стівену Кемпу, що теж був практично незнайомим. Отож, якщо цей гіпотетичний чоловік був люб’язним, а вона дуже хотіла якомога швидше відвезти сина додому, то могла й погодитись. А якщо той милий усміхнений незнайомець виявився маніяком? Раніше тут, у Касл-Року, вже був один, такий собі Френк Додд. Можливо, цей милий, усміхнений чоловік покинув їх у кущах із перерізаним горлом, а сам щасливо поспішив своєю дорогою. У такому разі «пінто» виявиться в Кембера.

Енді не думав, що подібний сценарій імовірний, але така можливість була. У будь-якому разі потрібно послати когось у гараж Кембера. Це було рутинною справою, та Енді Мейсон любив, коли розумів доцільність кожної своєї дії. Він вважав, що з практичних міркувань гараж Джо Кембера можна викреслити зі стрункої, логічної конструкції, яку він вибудовував. Енді припускав, що вона могла поїхати до Кембера і з’ясувати, що його немає вдома, але машина більше не завелася. Та міська дорога № 3 — це ж не Антарктида. У цьому випадку їм із дитиною досить було прогулятися до найближчого будинку і попросити скористатися телефоном. Але вони цього не зробили.

— Містере Таунсенд, — покликав він м’яким голосом, — вам із шерифом Баннерменом потрібно з’їздити до того Джо Кембера і перевірити три речі: чи немає там синього «пінто» з номерами 218-864, Донни і Теодора Трентонів та родини Кемберів. Зрозуміли?

— Гаразд, — відповів Таунсенд. — Ви хочете…

— Я хочу тільки ці три речі, — спокійно урвав його Мейсен. Йому не сподобалося, як Баннермен дивився на нього з втомленим презирством. Це псувало йому настрій. — Коли щось із переліченого виявиться там, дзвоніть мені сюди. Якщо мене тут не буде, я залишу контактний номер. Зрозуміли?

Задзвонив телефон. Баннермен відповів, послухав і простяг слухавку Мейсену.

— Це вас, розумнику.

Їхні погляди схрестилися над телефоном. Мейсен думав, що Баннермен опустить очі, та він цього не зробив. За мить Енді взяв телефон. Дзвонили з відділку поліції в Скарборо. Затримали Стіва Кемпа. Його фургон було виявлено на території маленького мотелю в містечку Твікінгем у штаті Массачусетс. Ні жінки, ні хлопця з ним не було. Після того як йому зачитали права, Кемп назвав своє ім’я і вирішив скористатися правом зберігати мовчання.

Енді Мейсен вважав, що нічого доброго це не віщувало.

— Таунсенде, ви поїдете зі мною, — наказав він. — Шерифе Баннермен, гадаю, з питанням Кембера ви розберетеся самі, добре?

— Це моє місто, — кинув Баннермен.

Мейсен запалив цигарку і крізь тремтливий димок подивився на Баннермена.

— Ви маєте якісь проблеми зі мною, шерифе?

Баннермен посміхнувся.

— Жодних, яких я не міг би вирішити.

«Господи, як я ненавиджу цих селюків, — думав Мейсен, дивлячись услід Баннермену. — Але він уже й так поза грою. Боже, дякую тобі за маленькі милості».

Баннермен сів за кермо свого крузера, завів двигун і заднім ходом виїхав з під’їзної доріжки Трентонів. Було двадцять хвилин на восьму. Його майже захоплювала елегантність, із якою Мейсен відсунув його на задній план. Вони прямують до самих витоків справи, він прямує в нікуди. Зате старий Генк Таунсенд цілий ранок вислуховуватиме всіляку Мейсенову дурню, тож, можливо, в цьому він ще легко відбувся.

Джордж Баннермен повільно виповз на 117-ту і поїхав у напрямку Кленової дороги. Сирена й мигалка були вимкнені. День був гарний. І він не бачив причин поспішати.

Донна і Тед Трентони спали.

Обоє в схожих, незручних позах, у яких сплять люди, змушені багато годин провести в міжштатному автобусі. Голова Донни впала в заглибинку біля лівого плеча, Тедова — біля правого. Руки Теда лежали на колінах, як викинуті на берег рибки, час від часу посмикуючись. Тед дихав хрипко й натужно. На губах поробилися пухирі, повіки набули фіолетового відтінку. Цівка слини, що збігала з кутика рота до м’якої лінії підборіддя, почала засихати.

Донна спала не дуже міцно. Хоч вона й була неймовірно виснажена, та скорчена поза, біль у нозі, животі й пальцях, які Тед прокусив до кістки, не давали їй поринути глибше. Волосся прилипло до голови пітними пасмами. Пов’язки на лівій нозі знову промокли, а плоть навколо поверхневих ран на животі огидно почервоніла. Її дихання теж було хрипке, але не таке переривчасте, як у Теда.

Тед Трентон уже наблизився до межі власних сил. Зневоднення прогресувало все більше. З потом він втрачав електроліти, хлориди й натрій, та їх запаси ніщо не поповнювало. Механізми внутрішнього опору поступово здавали позиції, і зараз він увійшов у завершальну, критичну фазу. Його життя стало легким. Уже не вростаючи міцно в кістки і м’язи, воно тремтіло, готове відлетіти з першим же подихом вітру.

У гарячкових снах тато гойдав його на гойдалці все вище й вище, і він бачив перед собою не їхній задній двір, а ставок із качками. Холодний вітерець обвівав його обпечене на сонці чоло, вкриті пухирями губи і сповнені болю очі.

Куджо теж спав.

Він лежав на клаптику трави біля ґанку, поклавши потовчену морду на передні лапи. Сни в нього були плутані й безумні. Сутеніло, і в небі темною масою кружляли червоноокі кажани. Куджо стрибав за ними знову й знову і щоразу ловив одного, впиваючись зубами в шкірясте тріпотливе крило. Та кажани все кусали й кусали його чутливу морду своїми дрібними, гострими, щурячими зубами. Ось звідки весь його біль, ось звідки всі страждання. Та він їх повбиває, о, він їх усіх повбиває…

Зненацька він прокинувся, підняв голову і схилив набік.

Їхала машина.

Звук наближення автомобіля нестерпно різав його безмірно загострений слух, ніби якась велетенська, жалюча комаха прилетіла, щоб наповнити його отрутою.

Куджо зі скавчанням зірвався на ноги. Усі його м’язи, здавалося, були повні битого скла. Він глянув на застряглий «пінто». Побачив усередині профіль нерухомої жіночої голови. Раніше Куджо міг дивитися крізь вікно і добре її бачив, та ЖІНКА зробила щось зі склом, і тепер дивитися було важко. Неважливо, що вона робила з вікнами. Їй звідти не вийти. І ХЛОПЦЕВІ теж.

Гудіння наближалося. Машина піднімалася на пагорб, але… Чи точно це машина? А може, це якась гігантська