Читати книгу - "Учень убивці"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я стояв, як дурень, заклякши на дамбі, і тремтів від цього видовища, поки не почув скрипіння весел та сріблясті краплі води, що стікали з них. Тоді я зрозумів, що червоний корабель — це не моя уява.
Я припав до дамби, а потім зісковзнув з рівної поверхні дороги на валуни та плавник[11], який нанесло під дамбу. Від страху в мене сперло дух. Вся кров кинулася в голову і гупала. Я задихався. Мені довелося обхопити голову руками й заплющити очі, щоб заспокоїтися. Я вже міг виразно розчути ті кволі звуки, які видає навіть найтихіше судно. Якийсь чоловік прокашлявся, весло стукнуло об замок, і на палубу впало щось важке. Я чекав, що хтось крикне чи дасть команду про те, що мене викрито. Але всі мовчали. Я обережно підняв голову, визираючи крізь білувате коріння колоди. Я не бачив жодних рухів, окрім корабля, який наближався. Веслярі заводили його в бухту, одночасно рухаючи веслами.
Скоро я почув їх. Вони говорили мовою, схожою на нашу, але так грубо, що я ледве міг розібрати слова. Чоловік із мотузкою стрибнув за борт і побрів на берег, прив’язавши корабель буквально за дві корабельні палуби від моєї схованки серед валунів та колод. Із судна вистрибнуло ще двоє, з ножами. Вони полізли на дамбу й розбіглися в різні боки, щоб зайняти пости. Один стояв прямісінько наді мною. Я вріс у землю і перестав дихати. У своїх думках я тримався Ковалика, як дитина хапається за улюблену іграшку, щоб захиститися від нічного жаху. Мені слід було втрапити додому, до нього, тому не можна було попасти піратам на очі. Від думки про перше мені здавалося, що друге вдасться здійснити.
Пірати поспіхом сходили на берег. Було видно, що вони тут не вперше. Я не міг збагнути, чого їм тут треба, поки не побачив, як вони вивантажують порожні діжки з-під води. Вони котилися дорогою з порожнім стукотом, і я згадав про колодязь на моєму шляху. Школа Чейда не минула даремно: я помітив, що вони добре знали Фордж, бо пришвартувалися якраз навпроти колодязя. Вони не вперше тут зупиняються, щоб набрати води. «Треба отруїти колодязь перед тим, як піти звідси», — промайнула думка. Але у мене не було чим його труїти, а мужності вистачало, лише щоб ховатися.
Решта піратів зійшла на берег і розминала ноги. Я почув сварку між чоловіком та жінкою. Він просив дозволу, щоб розпалити вогонь і засмажити м’яса, а вона забороняла, стверджуючи, що вони відійшли недостатньо далеко і вогонь можуть помітити. Виходить, що пірати нещодавно здійснили набіг, бо у них є свіже м’ясо і вони роздобули його недалеко звідси. Жінка дозволила щось інше, але я не міг второпати, доки не побачив, як вони виносять дві повні діжки. Ще один чолов’яга зійшов на берег з важким окостом на плечі. Він кинув його на одну з верхніх діжок із характерним для м’яса звуком. Затим витягнув ножа і почав різати м’ясиво. Інший чоловік відкрив діжку. Виходить, вони не збиралися вирушати зараз. Якщо вони розведуть вогнище або залишаться до світанку, то викриють мою схованку в колодах. Тож треба вибиратися.
Я повз на череві піском та галькою між камінням та колодами. Тут було повно піщаних бліх та звивистих водоростей. Отже, шлях не легкий. Почався приплив. Хвилі сердито розбивались об каміння, а бризки розліталися по вітру. Я дуже швидко намок. Намагався рухатися разом з хвилями, щоб вони заглушили моє тихе шарудіння. На камінні було повно рачків, об яких я дряпався. Пісок набивався в подряпини на руках і ногах. Моя дерев’яна зброя дуже заважала повзти, але наразі для оборони мав тільки її. Довго боявся вставати, хоч уже не бачив і не чув піратів, повзаючи від каменя до колоди і припадаючи до них. Нарешті дістався дороги й переповз через неї. Опинившись у тіні розваленого складу, я встав, спершись об стіну, і озирнувся.
Було тихо. Я наважився зробити два кроки на дорогу, але навіть звідти не бачив судна і вартових. Напевно, вони мене теж не бачили. Я з полегшенням зітхнув і зв’язався з Коваликом. Так перевіряють гаманці, аби впевнитися, що гроші на місці. Але той втратив свідомість і мовчав. Його думки нагадували тиху заводь.
— Я йду, — прошепотів я, боячись розбудити його, і вирушив у путь.
Вітер дув нещадно, а мій мокрий просолений одяг прилипав до тіла і натирав. Я зголоднів, змерз і втомився. Мої мокрі черевики були у зовсім жалюгідному стані, але я не зупинявся і дріботів, як вовк. Я постійно вдивлявся в темряву і вслухався в звуки позаду. Дорога була порожньою і темною, але наступної миті темрява перетворилася на людей. Двоє було попереду, а коли я озирнувся, то побачив ще одного. Плескіт хвиль приглушив їхні кроки, а у зрадливому місячному сяйві я міг роздивитися лише нечіткі постаті, які наближалися до мене. Я притиснувся до міцної стіни складу, тримаючи палицю напоготові, і чекав.
Я дивився, як вони тихо підкрадаються, і дивувався, чому вони не крикнули, щоб уся команда збіглася подивитися, як мене беруть у полон. Але ці люди спостерігали одне за одним так само, як і за мною. Вони не полювали на мене вкупі. Кожен з них сподівався, що інші помруть, намагаючись мене вбити, а йому дістанеться здобич. То були «перековані», а не пірати.
Всередині у мене все похололо: я був упевнений, що найменший звук бійки приверне увагу піратів. Якщо мене не вб’ють «перековані», то їхню справу довершать пірати. Але коли всі дороги ведуть до смерті, безглуздо бігти будь-якою. Тож я прийму все як є. Їх було троє, в одного з них ніж. Але в мене дрючок, і я знав, як з ним поводитися. Вони були худі, обідрані і принаймні такі ж голодні і змерзлі, як і я. Гадаю, одна з них — та жінка, з якою я стикнувся вчора. Доки вони тихо оточували мене, я здогадався, що вони бачили піратів і боялися їх не менше ніж я. Мені було моторошно усвідомлювати їхній відчай, що змусив їх напасти на мене, а наступної миті я засумнівався, що «перековані» взагалі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень убивці», після закриття браузера.