Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона тримала в руці «Аккутан», який Страйк лишив у неї на столі, коли шукав у інтернеті, що то таке.
— А, це,— озвався він.— Дрібниці.
Радість Робін частково зникла. Страйк відчув тінь провини. Він розумів, що поводиться як буркотливий паскудник. Спробував зібратися на думці.
— Ліки від вугрів,— пояснив він.— Вони належали Келсі.
— Ну звісно ж! Ти був у неї, бачив її сестру! Що там було? Що вона сказала?
Страйк не відчував у собі сили розповідати Робін про Гейзел Ферлі. Розмова мала місце досить давно, він був утомлений і чомусь досі вороже налаштований.
— Нічого нового,— відповів він.— Нічого важливого.
— Нащо тоді ти взяв пігулки?
— Подумав, що це можуть бути протизаплідні... може, вона з кимсь зустрічалася, а сестра не знала.
— О,— відповіла Робін.— Отже, таки нічого.
Вона кинула пігулки у смітник.
Власне еґо змусило Страйка продовжити: просто еґо, нічого більше. Робін знайшла чудову зачіпку, а він — тільки якісь непевні ідеї щодо цього «Аккутану».
— Я ще якийсь квиток знайшов,— сказав він.
— Що-що?
— Ніби номерок з гардеробу.
Робін з цікавістю чекала.
— Номер вісімнадцять,— додав Страйк.
Робін чекала на подальші пояснення, але їх не було. Страйк позіхнув і визнав свою поразку.
— Побачимося. Тримай мене в курсі — де ти, що робиш.
Страйк пішов до кабінету, зачинив двері, сів за стіл і відкинувся назад у кріслі. Він зробив усе можливе, щоб Робін не повернулася на вулицю. А тепер хотів одного — щоб вона вже пішла.
40
...love is like a gun
And in the hands of someone like you I think it’d kill.
Blue Oyster Cult, “Searchin for Celine”[34]
Робін була на десять років молодша за Страйка. Вона увійшла до його офісу як тимчасова секретарка, на яку тут не чекали і якої тут не вітали; тоді його кар’єра сягнула дна. Він планував, що Робін залишиться на тиждень, та й то лише тому, що мало не скинув дівчину зі сходів, коли вона прийшла, і відчував, що завинив їй. Але Робін якось зуміла вмовити його продовжити їй термін — спершу на ще один тиждень, далі на місяць, а тоді назовсім. Вона допомогла Страйкові видертися з ями майже банкрутства, зробити його бізнес успішним; вчилася просто на ходу, а тепер просила про одне — лишитися поруч з ним, коли бізнес занепадає знову, і боротися за виживання справи.
Робін подобалася всім. Навіть йому самому вона подобалася. А як же інакше — після всього, що вони пережили разом? Утім, від самого початку Страйк сказав собі: до цієї межі, а далі — зась. Треба тримати дистанцію. Не прибирати бар’єрів.
Робін увійшла до його життя в той самий день, коли Страйк назовсім розійшовся з Шарлоттою — і це після шістнадцятьох років стосунків — то разом, то порізно; в тих стосунках було більше болю, ніж насолоди. Робін в усьому допомагала, всім цікавилася, захоплювалася особисто ним (коли вже бути з собою чесним — то треба бути чесним до кінця), й усе це стало бальзамом на його рани, завдані Шарлоттою, на оті внутрішні ушкодження, що дошкуляли Страйкові набагато довше, ніж синець під оком і подряпини.
Тоді сапфір на безіменному пальці Робін був бонусом: така собі межа, крапка. Загороджуючи шлях до будь-чого більшого, він давав Страйкові свободу... яку? Покладатися на Робін? Дружити з Робін? Дозволяти бар’єрам потроху руйнуватися — настільки, що тепер він озирався назад і розумів, що вони з Робін ділилися такими особистими речами, про які не знав більше ніхто. Робін була однією з трьох людей (як Страйк підозрював), які знали про ту буцімто дитину, що її Шарлотта буцімто втратила — а може, зробила аборт, чи й узагалі не була вагітна. Страйк був одним з небагатьох, хто знав про невірність Метью. Хай як він старався утримувати дистанцію, вони з Робін тягнулися одне до одного — в буквальному сенсі. Страйк чудово пам’ятав, як воно було — обіймати її за плечі, коли вони кружляли вуличками навколо готелю «Гезлітт». Робін така висока, що обіймати її було комфортно. Страйк не любив нахилятися. Маленькі жінки його ніколи не приваблювали.
«Метью це не сподобається»,— сказала вона тоді.
Ще менше це сподобалося б Метью, якби він знав, наскільки це сподобалося Страйку.
Робін була і близько не така гарна, як Шарлотта. Шарлотта мала таку вроду, що чоловіки замовкали на півслові, приголомшені, притихлі. Робін (Страйк усе чудово роздивився, коли вона нахилялася вимкнути свій комп’ютер) була дуже привабливою дівчиною, але чоловікам від її присутності не відбирало мову. Власне (згадався Вордл), вони ставали говіркішими.
Але Страйкові подобалося її обличчя. Її голос. Сама її присутність.
Не можна сказати, що йому хотілося бути з нею — то було би божевілля. Вони не змогли б вести справи, маючи інтрижку. Та й Робін не з тих дівчат, з якими заводиш інтрижки. Страйк бачив її тільки зарученою, а ще — згорьованою через розрив тих заручин, а отже, мав за жінку, якій на віку написано вийти заміж.
Майже сердито Страйк заходився складати перелік відомих про неї фактів, що позначали величезну відмінність Робін від нього самого, вказували на її приналежність до безпечнішого, затишнішого, традиційнішого світу. Робін зустрічається з одним і тим самим набундюченим типом з шостого класу (втім, тепер Страйк краще розумів чому); походить з приємної родини йоркширців, представників середнього класу; має батьків, одружених — і, схоже, щасливо — кількадесят років, лабрадора, «лендровер», мала навіть поні, нагадав собі Страйк. Поні!
Та втрутилися інші спогади, і з картинки безпечного й упорядкованого минулого постала інша Робін: і то була така жінка, що опинилася б цілком на своєму місці у відділі спеціальних розслідувань. Ця Робін відвідувала професійні водійські курси, отримала струс мозку в гонитві за злочинницею, спокійно загорнула його закривавлену руку у свій тренч, коли Страйка поранили, і повезла його до шпиталю. Ця Робін вміло імпровізувала, розпитуючи свідків, і витягувала з них інформацію, якої не змогла дістати поліція; ця Робін вигадала і чудово зіграла Венецію Галл, а ще переконала наляканого хлопчину, який мріє про ампутацію, довіритися їй; ця Робін устигла надати Страйкові сотні інших прикладів ініціативності, рішучості й сміливості, завдяки яким могла б уже стати детективом поліції — якби не увійшла колись на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
