Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

На тратві[84] дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти. Мов шерсть кота, нас гріє мох. Заміниш зорі в шепіт, заміниш кров у зелень і музику. Небо світить. Де берег дня, за морем неба, сплять вітри майбутні і наші вірні зорі — наші долі ждуть в заморях, поки не здійсняться з землі наказу. Все несутнє відкинемо і лиш екстазу чисту візьмем зорям. Болить натхнення крові. Брови, мов дві стріли, колють, і мур мелодії над нами, мов луна велика, немов крило вітрів. Від зір залежить наша доля. Гориш рослинна й спрагла, мов земля. Ти вся музика. 18 травня 1936 САД Біологічний вірш у двох відмінах 1 Тріпочуться слова, мов бджоли на дощі, вривається розмова, ледве розпочата, спалахують думки й ховаються мерщій, і погляд, мов метелик, ясний і крилатий. Кімната нам заміниться в квітчастий сад, і сплетемось, обнявшись кучерявим листям. Вросту, мов корінь, в тебе, й спалахне роса на наших ясних снах, омаєних сріблисто. 2 Нас двоє — два кошлаті й сплетені кущі, і усміх наш — метелик ніжний і крилатий. Проколені думки, мов бджоли на дощі, тріпочуться, на гостре терня міцно вп’яті. Пісні, мов ягоди, омаюють щодня той сад, де ми ростем, обнявшись тісно листям. Углиб, аж до коріння все отут сповня рослинний бог кохання, первісний і чистий. 15 березня 1935 Друге ліричне інтермецо
КОРЧМАРСЬКІ ЧАРИ Кіптява свічка й ніж щербатий, червінна королева з карт. Змішалась ява з сном крилатим і все недійсне — ніч і чар. Тремтять уста на чарки вінцях, і горло здавлює відчай. Корчмарю, сто даю червінців, лиш місяця мені продай! 13 березня 1935 КОСОВИЦЯ Немов брусок, гострить скінчивши, косар за пояс сонце вклав. Аж день розкрився ширше й глибше, як він засукував рукав. Слова співучих сіножатей покошені до строф лягли. Вже труд натхненний і крилатий скінчився й піт з чола зітри. 22 березня 1935 ЯВОРОВА ПОВІСТЬ Мала балада Мав дяк в селі найкращу доню, дівчину явір покохав. Почула плід у свому лоні по ночі, п’яній від гріха. Дізнавшись, дяк умер з неслави, мов ніч, похмурний був і гнівний. Кущем, як мати, кучерявим росте син явора й дяківни. 31 березня 1935