Читати книгу - "Золотий дім"

Мушу сказати їй про дитину, подумав я. Ось що мене ізолює.

— Ні, — заперечив я. — Щодо тебе я певний. Глибоко певний. Тут жодної неоднозначності.

— То й добре, — відказала вона, закриваючи тему, і розпливлася в широкій усмішці. — Закінчуймо вже з Бетвумен.

Вжик! Трах! Бах! — Отримуй, гиготуне навіжений! — Ай! Так нечесно! Чому всі проти мене? Оооой! Це змова! Усі вони брешуть! Тільки клоун каже правду! — Бабах! — Ай.

29

Однієї ночі, невдовзі після самогубства Д Ґолден у Садах, події, що випалила темну діру в Раю для нас усіх, Рія Захаріассен, відома як Рія З, пробудилася з кошмару, в якому випустила з рук свою картину світу. Вона не пам’ятала всього сну, та була майже переконана, що несла дуже цінну картину в якомусь знаменитому музеї, картина випала з рук, рамка розбилася, скло розлетілося на друзки, а вона ще й умудрилася пробити ногою саме полотно — але, може, це було просто щось, що вона запам’ятала з якогось фільму, бо сни слизькі, немов вугри. Коли вона прокинулася, сам сон перестав бути важливим, зате вона зрозуміла, що ця картина містила всі її погляди на стан речей, це була її дійсність, а тепер вона була знищена, а зараз хтось прийде по неї й звинуватить її в тому знищенні, і її виженуть із роботи.

Такому безвірнику, як я, важко збагнути мить, коли в людському серці помирає віра. Укляклий вірянин зненацька усвідомлює, що нема сенсу молитися, бо його ніхто не слухає. Або просто впевненість повільно розмивається, поки сумнів не пересилить віру: ідеш собі понад річкою, яку зневоднює посуха, аж доки одного дня від неї не залишиться саме висохле річище без жодної краплини води, щоб угамувати твою спрагу. Я можу це уявити, але не можу цього відчути — хіба що, можливо, як кінець кохання. Одного ранку ти прокидаєшся, дивишся на людину, яка спить у ліжку біля тебе, чуєш тихеньке, таке знайоме й до цієї миті любе тобі хропіння, і думаєш: я вже не люблю ні тебе, ні твого хропіння. Луска, що відпала з очей Савла в Діях Апостолів — або щось, схоже на луску, «відпала з очей йому ніби луска», як стверджує Біблія Короля Якова, — була лускою невіри, після якої він виразно прозрів і був негайно охрещений. Але з таким самим успіхом цей образ можна вивернути. Щось-ніби-луска відпало з очей Рії, і вона виразно побачила, що її дійсність раніше була ілюзією, була облудою. Краще я цього не сформулюю.

Вона непорушно лежала поруч із порожнім місцем, що залишилося після її коханого. Вона терпіти не могла біркенштоків, які Д, попри її протести, вперто взува[в], коли вони були вдома; та тепер вона не могла зрушити з місця капців, що стояли по той бік ліжка. Рія з Д були досить старомодними, щоб тримати стаціонарний телефон — телефон, який ніколи не дзвонив. На голосовій пошті був записаний голос Д — «Це квартира Рії й Д, передзвоним, як прийдем», — і вона ніяк не могла змусити себе видалити цей запис. Якби вона завмерла й не думала, то могла б майже повірити, що зараз він вийде з ванної кімнати й залізе назад у ліжко. Та вона не могла припинити думати й знала, що цього не трапиться. Що натомість точно трапилося, так це те, що вона вже не думала так, як думала, що думає. Тож тепер вона не мала уявлення, що думати.

У поважності своєї жалоби похмура Рія дещо нагадувала мені Вайнону Райдер — тільки не ту чокнуту готку-підлітка в «Бітлджусі», що танцює в повітрі під чудесне белафонтівське каліпсо, гойдаючи лінії тіла, а Вайнону з «Епохи невинності», цілком самоопановану й менш невинну, ніж видавалося. У фільмі Скорсезе — зізнаюся, що роману Едіт Вортон я не читав, — це Мішель Пфайффер є тією жінкою, яка виламується з шаблону, яка обирає новий, сучасний спосіб життя, жахливо через це страждає й урешті зазнає поразки внаслідок незворушних консервативних інтриг Вайнони Райдер. Але уявімо, що героїня Вайнони була раніше в полоні новизни, а якогось дня втратила своє відчуття стану речей — яким він є і яким має бути. Отака Вайнона пасувала би до цього фільму. Це була Рія; моя переписана Вайнона, більш загублена й спустошена, ніж оригінал, серед моря без рятівного кола.

Новим ідеям важко пробитися в світ. Нові ідеї про чоловіків і жінок та про те, скільки людських істот перебуває десь посередині між цими двома словами й потребує нових словників, щоб їх описати й дати їм відчуття, що вони видимі, можливі й допустимі — були ідеями, які багато чудових людей розвинули й поширили з найшляхетніших міркувань. А інші чудові люди, такі виняткові люди, як Рія З, прийняли це нове мислення, перейняли його й доклали зусиль, щоби втілити його в життя й зробити частиною нового способу функціонування світу.

Але однієї ночі Рія розплющила очі й усвідомила, що вона передумала.

Чернетки листів Рії Захаріассен до Музею ідентичності з проханням про звільнення за власним бажанням (невислані)

Шановний вставити прізвище працедавця. Цією заявою прагну повідомити вас, що з огляду на, і у зв’язку з тим, і оскільки, і згідно з умовами мого контракту, і в рамках виконання моїх обов’язків, і що стосується кінцевої дати, і після відрахування невикористаних днів встановленої відпустки. І усунення недоробок, і передача справ, і з вдячністю за, і на знак подяки за, і в сподіванні що, й так далі. З огляду на радикальну переоцінку й еволюцію поглядів, що призвела до несумісності мого теперішнього становища із цими цінностями. Тому моє звільнення краще послужить інтересам Музею. З повагою, кінець.

Або:

Коли я була ще дівчинкою в Міннесоті й починала задумуватися над тим, як жити моральним життям, то подумала про Індію, що займає важливе місце в моєму походженні, і запитала себе, хто в Індії найбільше страждає від несправедливості, а відповідь, до якої я прийшла, маючи вісім років, була: кози. Корови священні, а кіз убивають на м’ясо й нікому немає до цього діла. Я постановила, що все своє життя піклуватимусь і захищатиму цих нікому не любих розмеканих істот. Пізніше, коли я виросла, то, звичайно ж, передумала, але так само знаходила щось, що потребує мого завзяття, і потім до решти себе цьому присвячувала. Після кіз прийшли