Читати книгу - "Цифрова Фортеця"

що дивиться в очі жінці та не впізнає її. Вона пропікала його крижаним поглядом. Від ніжності не залишилося й сліду. Сюзанна Флетчер стояла, заціпенівши, немов непорушна кам’яна статуя. Єдиним помітним рухом були сльози, що котилися з її очей.

— Сюзанно?

По її тремтячій щоці скотилася сльоза.

— Що трапилося? — благально спитав командир.

Калюжа крові з тіла Ґейла розповзлася по килиму, немов нафтова пляма поверхнею океану. Стретмор бентежно зиркнув на труп, а потім — на Сюзанну.

«Невже вона знає? Але ж звідки? Не може вона нічого знати, — подумав Стретмор. — Бо я замів усі сліди».

— Сюзанно? — знову промовив він, підступаючи ближче. — Що сталося?

Та Сюзанна навіть не ворухнулася.

— Ви непокоїтеся через Девіда?

Куточок її рота злегка затремтів.

Стретмор підступив іще ближче. Він хотів був простягнути до неї руку, але завагався. Згадка про Девіда стала тріщиною в греблі, що стримувала велике горе. Тріщинка поволі розходилася: спочатку тремтіння, потім наче оглушлива хвиля нещастя пронеслася її венами. Насилу стримуючись, Сюзанна розтулила рота, щоб заговорити. Але не змогла.

Не відриваючи крижаного погляду від Стретмора, вона витягнула руку з кишені його піджака. У руці вона тримала якийсь предмет. А потім простягнула його командиру тремтячою рукою.

Стретмор очікував побачити «берету», націлену йому в живіт. Та пістолет і досі лежав на підлозі, так доречно вкладений у руку Ґейлу. Предмет у Сюзанниній руці був меншим за розміром. Стретмор витріщився на нього — і за мить усе второпав.

Поки він витріщався, реальність спотворилася, а час поповз повільно, немов слимак. Він почув биття власного серце. І чоловік, який упродовж років звик перемагати титанів, вмить пропав, безслідно щез. Його кохання вбило — власне глупство. Він зробив простий шляхетний жест — накрив її своїм піджаком. А в ньому залишив свій пейджер.

Тепер уже Стретморові настала черга непорушно заціпеніти. Сюзаннина рука затремтіла ще сильніше, і пейджер упав до ніг Ґейла. Із виразом людини, яку зрадили, вона кинулася повз нього й вискочила з блоку № 3.

Командир їй не заважав. Неквапливо, як в уповільненому кіно, він нахилився і взяв пейджер. Нових повідомлень там не було — Сюзанна прочитала їх усі. Охоплений відчаєм, Стретмор прокрутив увесь список:

ОБ’ЄКТ: ЕНСЕЙ ТАНКАДО — ЛІКВІДОВАНО

ОБ’ЄКТ: П’ЄР КЛУШАР — ЛІКВІДОВАНО

ОБ’ЄКТ: ГАНС ГУБЕР — ЛІКВІДОВАНО

ОБ’ЄКТ: РОЧІО ЕВА ҐРАНАДА — ЛІКВІДОВАНО

Список ішов далі. Хвиля жаху накотилася на Стретмора. «Я все зможу пояснити! Хто-хто, а вона мусить зрозуміти! Неодмінно зрозуміє! Батьківщина! Честь!» Та залишилося ще одне повідомлення, якого він іще не побачив і яке ніколи не зможе пояснити. Тремтячи від страху, він прокрутив список і прочитав останнє повідомлення:

ОБ’ЄКТ: ДЕВІД БЕКЕР — ЛІКВІДОВАНО

Стретмор похнюпився. Його мрія померла.

РОЗДІЛ 104

Похитуючись і спотикаючись, Сюзанна вийшла з блоку № 3.

ОБ’ЄКТ: ДЕВІД БЕКЕР — ЛІКВІДОВАНО

Немов у трансі, вона рушила до головного виходу з шифрувального відділу. У її голові відлунювали слова Ґреґа Ґейла: «Сюзанно, Стретмор уб’є мене! Сюзанно, командир тебе кохає!»

Дійшовши до величезного округлого порталу, Сюзанна у відчаї заходилася тицяти пальцями по клавіатурі. Та двері навіть не поворухнулися. Вона спробувала знову — і знову величезна плита не послухалася її. Сюзанна приглушено скрикнула — вочевидь, вимкнення електроенергії стерло всі вихідні коди. Вона й досі залишалася в пастці.

Раптом ззаду дві руки беззвучно зімкнулися навколо неї, обхопивши її наполовину оніміле тіло. Дотик був знайомий, однак огидний. Йому бракувало грубої сили Ґейла, однак у ньому відчувалася жорсткість доведеного до відчаю чоловіка, відчувалася сталева внутрішня рішучість.

Сюзанна обернулася. Чоловік, що намагався зупинити її, був розгублений та переляканий. Такого виразу обличчя вона не бачила в нього ніколи.

— Сюзанно, — благально мовив він, не випускаючи її з обіймів. — Я все поясню.

Вона спробувала вирватися.

Та командир міцно тримав її.

Сюзанна хотіла закричати, але втратила голос. Спробувала побігти, але сильні руки вхопили її й потягнули назад.

— Я кохаю тебе, — пошепки мовив командир. — Я завжди тебе кохав.

Сюзанні стало неймовірно гидко.

— Залишайся зі мною.

А в голові в Сюзанни повільно оберталися моторошні образи: яскраво-зелені очі Девіда, що навіки закриваються; труп Ґреґа Ґейла, з якого кров витікала на килим; Філ Картукян — розтрощений і обгорілий — лежить на генераторах.

— Біль мине, — шепотів голос. — І ти знову покохаєш.

Та Сюзанна нічого не чула.

— Будь зі мною, — благав голос. — Я загою твої рани.

Вона стала безпорадно пручатися.

— Я зробив це заради нас. Ми створені одне для одного, Сюзанно, я кохаю тебе. — Слова лилися так, наче Стретмор десять років чекав, щоб їх вимовити. — Я кохаю тебе! Кохаю!

Тієї самої миті за тридцять ярдів від них, немов заперечуючи огидне й жалюгідне зізнання Стретмора, з «Транскоду» вирвалося несамовите злобне шипіння. То був новий звук — віддалене лиховісне шкварчання, що, наче удав, піднімалося з глибин шахти. Виявилося, що фреон не встиг вчасно добратися до потрібної позначки.

Командир відпустив Сюзанну й обернувся до суперкомп’ютера вартістю два мільярди доларів. Його очі розширилися від жаху.

— Ні! — скрикнув він, вхопившись за голову. — Ні-і-і-і!

Ракета заввишки шість поверхів здригнулася. Спотикаючись і похитуючись, Стретмор зробив кілька кроків до корпусу суперкомп’ютера. А потім упав на коліна — як грішник перед розгніваним богом. Та марно. У нижній частині шахти щойно спалахнули титаново-стронцієві процесори «Транскоду».

РОЗДІЛ 105

Клубок вогню, що мчить угору крізь три мільйони силіконових мікропроцесорів, видає неповторний, нечуваний звук. Тріскотіння лісової пожежі, завивання торнадо, сичання викиду пари з гейзера — усе це змішалося всередині велетенського корпусу, що здригався й вібрував. То був подих диявола, що вирвався із запечатаної порожнини, шукаючи виходу. Стретмор стояв навколішки, немов загіпнотизований моторошним шумом, що підіймався до них із глибин підземелля. Найдорожчий у світі комп’ютер ось-ось мав перетворитися на палаюче пекло вісім поверхів заввишки.

Неквапливо, як в уповільненому кіно, Стретмор знову обернувся до Сюзанни. Вона стояла, заціпенівши, біля дверей шифрувального відділу. Здавалося, її постать мерехтіла у світлі флуоресцентних ламп. «Вона — янгол», — подумав Стретмор, вдивляючись у її очі, шукаючи в них раю небесного, а побачив лише смерть. Смерть віри. Кохання й честь зникли. Фантазія, якою він жив усі ці роки, померла. Ніколи Сюзанна Флетчер не належатиме йому. Ніколи. Несподівана порожнеча, яка його обхопила, була приголомшливою й нездоланною.

Сюзанна поглянула затьмареними очима на «Транскод». І