Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Ранні держави мали спадкових лідерів, які носили титул на кшталт короля або надверховного вождя та володіли ще більшою монополією на інформацію, ухвалення рішень і владу. Навіть у сучасних демократіях найважливіша інформація доступна дещиці індивідів, котрі контролюють її надходження до решти владних структур, а отже, контролюють рішення. Наприклад, під час кубинської кризи 1962 року президент Кенеді попервах обмежив інформацію та рішення, які визначали, станеться чи ні ядерна війна, яка зачепить півмільярда людей, виконавчим комітетом Ради національної безпеки, який він сам призначив; згодом він ще більше звузив коло людей, які ухвалювали остаточне рішення, до чотирьох осіб: себе і трьох міністрів свого кабінету.

У державах центральний контроль набагато далекосяжні ший, а економічний перерозподіл у вигляді данини (перейменованої тепер на податки) набагато масштабніший, ніж у вождівствах. Економічна спеціалізація поглиблюється до того, що сьогодні навіть фермери втратили самодостатність. Тому колапс державної влади має катастрофічні наслідки для суспільства, як, приміром, сталося з Британією після виведення римських військ, адміністраторів і припинення карбування монет протягом 407—411 рр. н. е. Уже найдавніші месопотамські держави здійснювали централізований контроль над своїми економіками. Харч у цих державах виробляли чотири категорії спеціалістів (хлібороби, скотарі, рибалки та садівники й городники).

В усіх них держава забирала продукцію і надавала кожній потрібні їй ресурси, знаряддя і харч окрім того, який ця категорія виробляла. Держава забезпечувала насіння і тяглових тварин для оранки хліборобам, у скотарів забирала вовну, обмінювала її через далеку торгівлю на метал та іншу важливу сировину і платила харчовими пайками робітникам, які підтримували зрошувальну систему, від якої залежали рільники.

Багато, а можливо, й більшість ранніх держав запровадили рабство у значно ширших масштабах, ніж вождівства. Так сталося не через те, що вож- дівства лагідніше ставилися до розбитого ворога, а тому, що в державах глибша економічна спеціалізація, більші обсяги масового виробництва і більша кількість громадських проектів відкривали ширше коло можливостей для застосування рабської праці. Мало того, ширший розмах воєнної діяльності держав означав більшу кількість наявних під рукою бранців.

Одно- або дворівнева адміністрація вождівств значно ускладнюється у державах, про що знає будь-хто, хто бачив організаційну діаграму уряду. Крім множення вертикальних щаблів бюрократії, відбувається також горизонтальна спеціалізація. На відміну від коногікі, які адмініструють усі аспекти життя на підвладній їм території, державні уряди складаються з кількох окремих відомств, кожне з яких має свою ієрархію і відповідає за окреме поле діяльності: адміністрування водних ресурсів, податки, призов на військову службу тощо. Навіть у дрібних державах бюрократія складніша, ніж у великих вождівствах. Наприклад, у західноафриканській державі Мараді центральна адміністрація складалася з понад 130 титульних посад.

Розв’язання внутрішніх конфліктів у державах зазнає подальшої формалізації через закони, судочинство і поліцію. Закони часто мають писаний характер, оскільки багато держав (із деякими примітними винятками, як-от імперія інків) мали письменну еліту, а письмо розвинулося приблизно одночасно із формуванням найдавніших держав як у Месопотамії, так і в Мезо- америці. Натомість жодне вождівство, яке не перебувало на порозі державності, не створило письма.

Уже в ранніх державах існувала державна релігія та стандартизовані храми. Багатьох ранніх королів вважали божественними, що передбачало особливе обходження з ними в багатьох різних сенсах. Ацтекських та інкських імператорів, до прикладу, носили на ношах; слуги йшли перед ношами імператора інків і начисто підмітали землю, а в японській мові є спеціальна форма займенника «ти», яка використовується лише в звертанні до імператора. Ранні королі одночасно стояли на чолі державної релігії або ж мали окремих верховних жерців. Месопотамський храм був не тільки релігійним центром, а й осередком економічного перерозподілу, розвитку письма і ремесел.

За всіма цими ознаками держави довели до краю ті тенденції, розвитком яких був позначений перехід від племен до вождівств. Однак на додаток до цього держави відособилися від вождівств у кількох нових напрямках. Найважливіший із них полягає в тому, що держави організовані за політичними й територіальними принципами, а не за принципами спорідненості, які задавали обриси ватаг, племен і простих вождівств. Ба більше, вождівства зазвичай складаються з однієї етнічної і мовної групи, а про ватаги та племена годі й говорити. Натомість держави, а надто так звані імперії, які сформувалися шляхом злиття або завоювання держав, у більшості своїй багатоетнічні й багатомовні. Державними бюрократами стають переважно не на основі спорідненості, як у вождівствах; ці посади обіймають професіонали, яких принаймні частково обирають на основі їхньої підготовки й умінь. У пізніших державах, зокрема в більшості сьогоденних, керівництво стало неспадковим, а багато з них узагалі скасували всю систему формальних спадкових класів, отриману в спадок від вождівств.

Протягом останніх 13 тис. років провідною тенденцією в історії людства було заміщення дрібніших і менш складних одиниць більшими і складнішими. Це, певна річ, лише загальна довгочасна тенденція, в рамках якої неодноразово відбувалися рухи в обох напрямках: 1000 злиттів на 999 розпадів. Зі щоденних газет ми знаємо, що великі утворення (наприклад, колишній СРСР, Югославія та Чехословаччина) можуть розпадатися на дрібніші держави, як сталося з імперією Александра Македонського понад 2 тис. років тому. Складніші утворення не завжди завойовують простіші; буває і навпаки — так сталося, коли Римську та Китайську імперії зруйнували «варвари» та монгольські вождівства відповідно. Одначе довгочасна тенденція однаково тяжіла до виживання великих, складних суспільств, досягши апогею в державах.

Очевидно також, що тріумфи держав над простішими утвореннями під час зіткнень між ними почасти пояснює те, що держави зазвичай мають перевагу в зброї та інших технологіях, а також чисельну перевагу в населенні. Але вождівства та держави мають ще дві притаманні їм переваги. По-перше, централізоване ухвалення рішень дає перевагу для концентрації військ і ресурсів. По-друге, офіційні релігії та патріотичний запал у багатьох державах доводять їхні війська до самовбивчої готовності битися за свою державу.

Таку готовність настільки сильно прищеплено нам як громадянам сучасних держав школами, церквами й урядами, що ми навіть забуваємо, наскільки радикальний розрив із попередньою історією людства вона знаменує. У кожної держави є свій девіз, який закликає її громадян бути готовими померти в разі потреби за батьківщину: британське «За короля і країну» [For King and Country], іспанське «За Бога й Іспанію» [Por Dios у Espa а] тощо. Схожі почуття рухали ацтекськими воїнами XVT сторіччя: «Немає нічого почеснішого за смерть на війні, нічого подібного до прекрасної